У мінімалістичній прозі і поезії Дебора Фоґель (1900–1942) творить унікальну філософію речей. Її положення не систематизовано, а химерно, але зі стилем і смаком, розкидано по різних текстах. Тож читання книжки перетворюється на пригоду-мандрівку із полюванням на парадоксальні тези такої філософії, хоч їх і не треба довго вишукувати. У збірці представлено написану на початку 1930-х років коротку прозу, в якій яскраво відбилися і ориґінальний стиль, і особливості естетичної теорії, яку створила Фоґель, і розуміння специфіки людського існування в місті серед істот і речей, квітів і манекенів, пригод і непотребу.
Фоґель називала свої есеї «монтажами», і таке авторське означення їх добре характеризує. Збірка складається з частин «Квітникарні з азаліями», «Акації квітнуть», «Будівництво залізничної станції». У всіх текстах проступають мітки наукових зацікавлень авторки у філософії, психології, естетиці. Цікаво зіставити спрямованість Фоґель на пізнання можливостей кубізму і конструктивізму (у її критичних нарисах) та її спроби пізнати місто і зафіксувати результат у художніх есеях. Письмо авторки феноменологічно щільне, в ньому ритмічно повторюються смисли, парадоксальні метафори й образи. Водночас у текстах є виразними міські історії, що читаються легко й перегукуються з весняним, літнім, осіннім життям міста. Перекладач Юрко Прохасько майстерно зберігає специфічний ритм текстів Фоґель та притаманну їм делікатність у доступі до світу.
Близькість творчих підходів авторки до способу пізнання світу у фотографії і кіні перетворюють її тексти на мистецьке прикордоння. Особливо це помітно у «Квітникарнях з азаліями» і «Будівництві залізничної станції». У першому з названих циклів історії, в яких постають різні пори року в місті, сусідять із лаконічним та іронічним осіннім «Трактатом про життя». Фоґель майстерно поєднує описи Львова і згадки про Париж із міркуваннями про щастя, любов, надію, очікування, зустрічі, події. «Квітникарні з азаліями» легко розібрати на цитати. Найпронизливішими є ті, що фіксують міркування про життя, пристрасть, долю: «Життя – це хроніка: анонімна і непретензійна брила», «У будь-якому місці долю можна обірвати, а потім підхопити її заново», «Лагідно і рівномірно наповнює життя фактура подій». У центральній частині збірки – «Акації квітнуть» – пізнання життя в місті й осягнення туги і долі знову переплітаються, але мотив оповідання історій стає виразнішим. Авторка пропонує нову леґенду, в якій центральними персонами стають манекени, історію про сутність занепаду і тендітну історію про квітування, а водночас – про монотонність життя.
У «Будівництві залізничної станції» філософія речей виходить на перший план. Монотонність, туга за нею, надмір простору, його безпорадність, потяг до будівництва авторка пов’язує з осягненням екзистенційних вимірів існування людини та міркуваннями про межі людського, антропологічний експеримент, який творить окрема людина і люди спільно. Світ простору і світ сировин, вертикалей і горизонталей, матерій і людської туги переплітаються, і з такого колажу-монтажу знову проступає не лише філософія речі Фоґель, а й ескіз її філософії події. Лаконізм висловлювання і водночас сповнення можливостями продовження векторів думки властива й візуальному оформленню книжки: роботи Віктора Гукайла входять у діялог із текстами.
Тридцяті роки, доба аванґарду, джазу й експериментів у візуальному мистецтві, кінематографі, архітектурі, на перший погляд, постають у авторки зовсім по-іншому, ніж у тодішній великій прозі і новелістиці, зверненій до масового читача або на поціновувачів літератури високих полиць. Та прочитання навіть декількох сторінок прози Фоґель наштовхує на думку, що без її ориґінальних візій і думок наше уявлення про час між двома світовими війнами було би неповним. Особливо вражає те, як перегукуються окремі образи її прози із тим, як сприймають міста українські прозаїки і поети з кола письменників «Розстріляного відродження». «Монтажі» відсилають до багатьох сенсів міжвоєнної культури, що потребують уваги дослідників; відкритим запрошенням до розмови є і монтажна техніка сприйняття як особливість текстів Фоґель.
Джерело: Критика, ч. 3–4 (2019).
