Книга Псалмів, Тегілім, може бути цікавою з двох причин. По-перше, як релігійний текст і джерело морально-етичних настанов. По-друге, як поетичний твір і естетичний предмет. Але якщо він доповнений коментарями Шимшона Рафаеля Гірша, то є ще й «по-третє». Це досить смілива проба герменевтичного аналізу святенного письма, що виявляє потенціал культурного артефакту. Інакше кажучи, коментарі Шимшона Рафаеля Гірша – один із якорів екзегетики, тобто трактування релігійного тексту з причини пошуку його переконливості, істинності і, що важливо, дієвості назовні.
Особливістю Псалмів редакції Гірша є її функція, що була реакційною відповіддю антимодерної протидії за збереження самобутності шляхом заглиблення в писемний текст і нарощування плюралістичної терпимості до інакшого. Адже вона виникла в часи колоніалізмів, формування національних держав, активного промислового поступу і трансформації економічно-суспільних відносин, асиміляції юдеїв Європи в християнському світі на цьому тлі й пошуків реформування юдейської етики, яка реагувала би на ті зміни.
Шимшон Рафаель Гірш (1808–1888) був одним із провідників цього процесу. Німецький єврей і рабин, оточений ідеями позитивізму, шляхом перетворення юдейської освіти наполягав на зміні світогляду, який повинен керуватися не виключно священними ритуалами, а й досягненнями світової думки, зокрема у природничих науках, історії тощо, – особливій взаємодії єврейської з іншими культурами й суспільствами. Тобто його релігійна філософія пропонувала збереження унікальності за допомогою відкритості до світу, але з певною констеляцією сакрального вчення у ньому. Йде мова про пріоритет віри в Бога й Божого слова над науковим знанням, що в цілісності повинно сприяти більшому пізнанню вищих сил. Таким чином Гірш сподівався унеможливити розмивання єврейської ідентичності в потоці модерності, як і не допустити кам’яної замкненості, що посилює ортодоксальність і маргінальність спільнот. Такі його твори, як «Дев’ятнадцять листів», «Гореб: філософія єврейських законів і обрядів», статті й памфлети в щомісячному журналі «Jeschurum», а також переклади й коментарі Тори, Сідуру, Псалмів, – є носіями й прикладами реформаторської позиції (Derech Eretz).
Псалми – це пісні й гімни, похвали й догани, сумніви й прозріння, приватні й літургійні звернення до Бога невеликого розміру, часто на одну тему: пошуку морального натхнення у вищих силах. Книга Псалмів – частина Танаху, або ж «Гебрейської істини», – Старого Заповіту, де є одним із основних літературних творів, складається зі 150-ти псалмів достеменно невідомого авторства, попри існуючі припущення, що перші вірші були написані Давидом, чи йому присвячені. Втім, очевидно, що їх створювали протягом не одного покоління. Псалми виконували під музичний супровід псалтиріона, струнного інструмента, який дав назву молитовнику.
Як і весь старокнижний текст, Тегілім був написаний гебрейською. У результаті це породило декілька проблем. Першою є та, що походить із відносної монолітності мови, тобто її іманентного, невідкритого до зовнішнього впливу характеру. Це ускладнює доступ до витоків окремих слів, а тому встановлення оригінального змісту, покладаючи надії на знавця, якому належить розпоряджатися семантичною варіативністю висловлювання. До цього ж веде друга проблема, а саме строкатий характер нерозділених приголосних на письмі, що в усному мовленні відтворювалося також знавцями глибокої традиції – масоретами, які тримали й передавали зміст письма з покоління в покоління, і навіть після кодифікації методу прочитання залишався простір для інтерпретації. Саме завдяки цьому стали необхідними й можливими коментарі Гірша.
Бувши написаним мовою, якою звертався Бог до євреїв, святий текст, за переконаннями Гірша, можливий для пізнання виключно в межах цієї мови, без абиякого стороннього втручання зовні. Це окреслило метод його інтерпретації, який вимагає особливої ерудованості, досконалого знання релігійних текстів, як і етимології окремих слів. Без цього навряд чи можливе «розкриття» змісту, – розкриття, що пояснює і скеровує. Зрештою, послідовний «переклад» на доступну для читців мову з необхідним для них змістом повинен був стати важливим проєктом пошуку джерел спільності у винятковості (духовної обраності) у вирі культурної асиміляції і соціального розщеплення, що загалом могло ще й сприяти виникненню Шоа. Але за пів століття до того рабин і німецький єврей Гірш навряд чи підозрював (та й годі повірити, що був здатний вплинути в іншому випадку), як виявить себе модернізаційна парадигма в котловані націоналізмів з колоніалістськими амбіціями біополітики й соціальної інженерії, де конструювання народів виявилося настільки ж гнучким, як і конструювання міфології. Зрозумілим воно стане лиш після. А до того головний рабин Франкфурта (1851–1888) організовує школу для єврейських дітей, періодичне видання, пише коментарі до П’ятикнижжя (1867–1878), а згодом видає Псалми (1882).
Тегілім із коментарями Гірша був перекладений німецькою мовою у послідовному викладі віршів з розлогими поясненнями до більшості. В одному з них читаємо: «Зазвичай наша свята література не користується таємною мовою, а хоче ясно все означити, тому завжди слід шукати у буквальному значенні слів способу зрозуміти думку» (71:4). Проблема, що її бачили перед собою і християнські протестанти, у модерну добу виражається в необхідності чистоти розуміння божественного письма, а це принаймні частково намагалися надолужити «поверненням до джерел». Саме тому чесним завданням Гірша було звернутися до оригінального письма й спробувати пояснити його своїй авдиторії – німецькомовним євреям. І тут у нього виходить побувати в двох ролях: перекладача-коментатора і пророка, – іноді окремо, а іноді водночас.
Наприклад, у багатьох коментарях автор демонструє оригінальне слово чи словосполучення, які з допомогою спільнокореневих і подібних термінів намагається розтлумачити в цілісності загального вислову. Іноді це тлумачення переходить рамки чисто лінгвістичного аналізу і стає полем битви інтерпретацій. Тоді у вірші «Мій Боже, мій Боже, для чого Ти залишив мене – далекі від допомоги мені слова мого крику» (22:2) словосполучення «для чого» є більш потрібне, ніж «чому», оскільки «Давид не запитує “чому?”, для нього невірність, непідкорення Творцеві – достатня причина», а саме́ «для чого» наголошує на певній меті, що її Бог поклав на обраних. У коментарі до іншого гімну сказано: «Цей псалом навчає нас, як стати впевненим у майбутньому визволенні, розмірковуючи про наші теперішні страждання, пов’язані зі зруйнуванням Храму і вигнанням» (74:1). Тобто подана інформація програмує режим сприйняття релігійного тексту, або ж регулює канали прочитання. У цьому – специфіка коментарів як не суто філологічної перекладацької роботи, а дидактично-філософської, що витесує з перейнятого тексту новий політично детермінований культурний артефакт, прочитання якого – завдання іншого герменевтичного аналізу.
Насамкінець зацитую рядки з одного послання рабина Гірша, які, здається, добре передають сутність його ідеї:
«Псалми, як і всі Писання, промовляють мовою людей <…>. Як говорили Коперник, Кеплер, Ньютон, так приблизно говорять сьогодні всі люди, спроможні говорити. Мова залишається тією ж, незалежно від того, чи думають люди, що сонце крутиться навколо землі, чи гадають, що земля обертається навколо сонця. Мета всяких Писань не навчати астрономії чи фізики, а лише спрямувати людину на шлях істини. <…> Писання досягнуть своєї мети, якщо духовний слух людини спрямований на “музику сфер”, на розуміння мови “неба й землі”, якщо вона готова усвідомити, що немає ніякої думки без Мислителя, і ніякого закону без Законодавця. <…> Що більше людина розуміє ідеї, виражені природою, і закони, які правлять світом, то ліпше може осягнути оком розуму одного Бога, джерело всього – ідеального та матеріального» (19:7).
Тарас Березюк
