Микола Зеров (1890–1937) – ключова постать в історії національно-культурного Ренесансу 1920-х рр. Літературознавець, лідер «п’ятірного грона» поетів-неокласиків, полеміст, блискучий перекладач, київський Золотоуст, чиє ораторське мистецтво справедливо вважається неперевершеним, «живе срібло», за визначенням друзів, – усе це грані однієї творчої особистості.
«Повість про Миколу Зерова» Володимира Панченка є дослідженням історії життя цієї незвичайної людини. Проникливий аналіз різних аспектів творчості Зерова поєднується із увагою до культурного й суспільно-політичного контексту 1910–1930-х років, до літературно-мистецького середовища Києва того унікального часу. (more…)
Книга на сайтівидавництва
В антології вперше здійснено спробу представити дисидентський рух 1960–80-х років у всій його поліфонії, не так на рівні суспільно-політичної проблематики, як на рівні конкретних доль. Перед читачем розгортаються історії ідей і людських вчинків, у живому пульсуванні текстів, які самі про себе свідчать. Поліжанрова структура антології: від поезії, публічних і самвидавних виступів – до судових промов, відтак до текстів про перебування в тюрмах, спецпсихлікарнях і таборах, а насамкінець – до переосмислення власного досвіду протистояння тоталітарній системі, – витворює багатопланову і змістовну картину українського руху опору. Ці тексти народжувались в ситуації, де свобода асоціювалася з таборами, а не з життям на волі. 
У цій книзі переплетені історія післявоєнної Східної Європи, дисидентського руху та література. Томас Венцлова, особисто знайомий з Анною Ахматовою, Борисом Пастернаком, Чеславом Мілошем, Йосифом Бродським та багатьма іншими видатними особистостями другої половини ХХ сторіччя, був одним із п’яти членів-засновників Литовської Гельсінської групи. «Магнітна Північ» розповідає про важливість етичних виборів та мистецький опір тоталітаризму впродовж більше ніж півстоліття. В цій книзі увага також фокусується на художніх творах Венцлови, що розширює наше розуміння значення цього письменника, чиї книги є важливими для сучасної європейської культури. 
Нова книжка британського соціолога Зиґмунта Баумана та литовського політолога Леонідаса Донскіса є продовженням їхньої збірки «Моральна сліпота». У формі інтелектуального діалогу автори розмірковують над тим, що таке зло, досліджують його форми та способи виявлення у сучасному світі. У центрі уваги опинилася новизна зла, його постійні зміни, феномен «адіафоризації» як відмови від моральної оцінки. На думку філософів, сучасний світ перетворюється на світ, у якому відбувається відродження фаталістичної та детерміністської концепції маніхейства. Автори розмірковують над постімперським розвитком країн Східної та Центральної Європи (зокрема країн Балтії): наслідками спустошливого соціального експерименту. Окремий розділ книжки присвячено драматичному військовому протистоянню Росії з Україною, осмисленому в контексті від кафкіанства (стале зло) до орвеліанства (плинне зло, яке вербує прихильників). 
Радянський Союз став першою в історії державою, в якій офіційна ідеологія пронизувала всі сфери й рівні життя, перетворюючи громадян на безликі та взаємозамінні гвинтики колосальної системи. Американський журналіст Девід Саттер, який у 1970‒1990-ті роки працював кореспондентом в СРСР, у своїй книзі показує життя радянських людей і трагічні наслідки цього соціального експерименту. 
