Шановні пані Нелю й пані Оксано*!
Шановне товариство!
Ім’я Леся Танюка я відкрив для себе випадково, взявши у своїй Богуславській шкільній бібліотеці двотомник творів Миколи Куліша. Відкрив разом з іменем Юрія Шевельова. Тоді це були для мене лише імена авторів, чиї супровідні статті до цього видання вразили глибиною і дали відчуття якоїсь культурної висоти. Незнаної мені висоти. Тоді я ще не знав, як тісно обидва імені увійдуть у моє життя.
Це сталося завдяки родині Романа Корогодського й Оксани Ящишин. Знайомство з ними стало визначальним, бо вони ввели мене у символічне «коло друзів Юрія Шевельова», до якого належали і Лесь Танюк, і Михайлина Коцюбинська, і Євген Сверстюк, і Елеонора Соловей, і багато інших, на чиїх виступах і текстах я зростав та формував власне розуміння культури.
Саме тоді я збагнув, усупереч іншим культурним віянням, що побудова культури на розривах, поза традицією – шлях до невігластва, який не здатен відповісти на питання: «Хто я? Звідки? Куди прямую?» Лише за умови, що індивід узалежнює своє ego від культурної традиції, остання здатна виповнити його багатоголоссям і перетворити на особистість – особистість, для якої існуватиме поняття культурного авторитету. Невизнавання ж такого авторитету – це пошлість, інстинктивне бажання неосвічених знищити культуру. (more…)