Це остання прижиттєва книжка Богдана Жолдака. Власне, авторів тут двоє: сам Богдан і його мама, Єва Нарубина. Їхні спогади про видатного українського поліглота Миколу Лукаша вільно чергуються, взаємопідхоплюються, і в підсумку виходить своєрідний дует. Зрештою, вони обоє і в житті були таким дуетом. Пригадується середина 1980-х, коли Богдан іще був персонажем андеґраунду й не видав жодної книжки, а ширша публіка знала його лише як автора інсценізації «Конотопської відьми» для столичного театру імені Франка (Єві Устимівні в тій п’єсі належали тексти пісень: «куди хочеш – туди йди, що захочеш – те й роби!»). (more…)
Його називали Моцартом українського перекладу, а водночас найбільшим творцем і знавцем житейських анекдотів. Його «Декамерон» і «Дон Кіхот», «Фауст» і «Пані Боварі» не лише виповнили скарбницю національної культури, але й переінакшили розуміння міжкультурного діалогу. Три з половиною тисячі перекладів із 18-ти мов, 6 лексикографічних словників – і це далеко не все з його доробку, а головне – вміння перетворити власне життя на витвір мистецтва. Ця книжка про великого характерника і скромника, що за життя став легендою. Однак в основі її правдиві свідчення, переплетені численними невідомими фактами, дослідженнями й світлинами. (more…)
видавництва
