Світ відбитий в чотирьох очах
Войчех Сурувка ОР
Я дуже зрадів новій публікації видавництва “Дух і літера”, присвяченій творчості Брунона Шульца. За два роки перед цим ми мали змогу познайомитися з книжкою “Регіони великої єресі та околиці” Єжи Фіцовського, в перекладі українською. Добре, що саме цією книжкою розпочалася зустріч українського читача із Шульцем. Вона свідчить про багаторічний зв’язок Єжи Фіцовського з текстом і думкою письменника з Дрогобича. Це не тільки книжка історика літератури, але це книжка щирого прихильника, учня, друга.
Останнім часом в наших руках опинилися дві книжки того самого Бруно Шульца. “Книга листів” (уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський / Пер. з польськ. Андрія Павлишина) i “Літературно-критичні нариси” (опрацювання та передмова Малґожати Кітовської-Лисяк. Пер. з польськ. та післямова Віри Меньок.) Ці книжки дають можливість нової глибшої зустрічі з вчителем малювання з Дрогобича. Творчість Шульца є цілісною, тому знайомство з усіма його текстами (так само як і з малюнками) є абсолютно необхідною для зрозуміння послання, яке він хотів нам залишити.
В такі хвилини ще більше відчуваю брак у своїй бібліотеці. До Києва, я приїхав переважно з теологічною бібліотекою, книжки з якої я використовую у приготуванні до лекцій. Філософія та художня література залишилися в Польщі, розсіяною в різних місцях в яких мені доводилося мешкати. Згадую про це через тексти присвячені творчості Шульца, котрі свого часу справили на мене сильне враження. Йдеться про цікаву інтерпретацію, запропоновану люблінським істориком літератури Владиславом Панасом. Але спочатку кілька слів про нього самого.
Професор Панас працював у Люблінському католицькому Університеті з 1975 року. Від 1999 року очолював в ньому ж Кафедру теорії літератури Інституту польської філології та Міжгалузевий відділ досліджень релігійної літератури. Був теоретиком та істориком літератури, знаменитим дослідником творчості Брунона Шульца, Юзефа Чеховича, єврейської традиції в польській літературі та культурі, був науковим діячем європейського формату, а також неоціненним популяризатором культури, надзвичайно визначним для Любліна. На Інтернет-сторінці Люблінського католицького Університету його згадують як “визначний дидактик, науковий і моральний авторитет декількох поколінь молодих полоністів, який своїм доробком відкривав багатокультурне минуле Любліна і зниклий світ єврейської культури, повертаючи багатство польської традиції.”
Статті та книжки професора Панаса лежать десь у Польщі серед моїх студентських зошитів. Однак пам’ятаю те надзвичайне враження від тексту, в якому професор інтерпретував оповідання Шульца з погляду кабалістики. Світ, створений Шульцем, постав переді мною вже не як дивні джунглі символів, але як місце очікування Месії. Переконаний, що такі праці як «Księga blasku. Traktat o kabale w prozie Brunona Schulza» заслуговують на знайомство з українським читачем.
У моїй бібліотеці вцілів фрагмент листа Бруно Шульца до Тадеуша Брези. Вцілів завдяки тому, що я розмістив його в тексті, присвяченому зовсім іншій темі.
«Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. Іноді мені здається, що тим напруженим жестом несіння я тримаю його на своїх плечах. Я хотів би мати змогу на мить покласти той тягар на чиїсь плечі, випростати шию і поглянути на те, що ніс.
Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите в чотирьох очах стає дійсністю. Світ ніби чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватись углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі» (“До Тадеуша і Зоф’ї Брезів” / Шульц Б. Книга листів. – К.: Дух і літера, 2012. – С. 43).
Думаю, що власне таку роль в українській культурі виконує видавництво «Дух і літера»: є «спільником для новаторських починань». Завдяки йому, те, що для однієї людини є ризиковане, неможливе, що їй одній не під силу – відбиваючись у чотирьох очах, стає реальністю.
