І все ж музика супроводжувала його упродовж усього життя, що зафіксовано в наявних біографіях поета, спогадах про нього, листуванні з численними кореспондентами, як, зрештою, і в багатьох поетичних текстах, які тією чи іншою мірою пов’язані зі світом музики і часом демонструють звукові фігури, алітерації, асонанси, себто такі звучання, котрі інколи разом із надто розмашистим чи більш стриманим ритмом розчиняють ці вірші в лоні чистої музики.

Вже дитячі роки поета наснажені музичними враженнями – співанням обрядових єврейських пісень у родинному колі, що належало до давньої традиції східноєвропейських євреїв. Так, біограф Целана І. Халфен змальовує сцени родинного шабату, під час яких нерідко звучали сакральні єврейські мелодії: “У дідуся Шраґера традиційно святкувалися суботні вечори. Пісня “Гавдала”, яка була покликана відділяти святу суботу від профанних буднів, діти співали разом зі старшими. Традиційна мелодія давала Паулеві рідкісну нагоду продемонструвати свій добрий слух і гарний співочий голос. Часом суботніми вечорами вони йшли також до дідусевого брата, Ізраеля Шраґера, де до хору долучалася і його внучка, маленька Зельма Меербаум-Айзінґер”. Цілком можливо, що саме під час цих релігійно-ритуальних співів у матері Пауля й народилася честолюбна думка про те, щоб дати своєму синові музичну освіту.

“Бабуся Зельми, – продовжує І. Халфен, – акомпонувала юним співакам на роялі. Музикування у Шраґерів пробудило у матері Пауля спомин про давню дитячу мрію, яка ніколи так і не стала дійсністю. Отож тепер слід було принаймні підтримати музичне обдарування її сина, і позаяк рояль був непосильним фінансовим тягарем, то вирішили придбати дешевший інструмент. Ось так у домі з’явилася дитяча скрипочка й було запрошено домашнього вчителя музики, що мешкав по сусідству. Нотний пульт упродовж багатьох місяців стояв на невеличкому вільному п’ятачку в тісній кімнатці, що виконувала роль спальні й вітальні. Проте читання нот не приносило Паулеві відчутної втіхи, й незважаючи на добрий слух, він не демонстрував, ніяких успіхів у навчанні. Гра на скрипці також виявилася примусом! На велике розчарування матері, від навчання музики довелося відмовитися”.

Звісно, це не означало, що його музичне виховання на цьому завершилося. Існувало чимало інших форм знайомства з музикою, однією з яких були концерти класичної музики в залі Музичного товариства (нині філармонія). Тут Чернівці мали давні й багаті традиції, які старанно плекалися мешканцями, – свого часу в місті гастролювали такі видатні виконавці світового рівня, як Ференц Ліст, Артур Рубінштейн, Енріко Карузо, Федір Шаляпін та ін. Неодноразово у міжвоєнний час на сцені Музичного товариства виступав знаменитий буковинський тенор, який завдяки берлінському радіо став усесвітньо відомим співаком, “німецький Карузо” Йозеф Шмідт. Як згадує подруга дитячих літ поета Мальця Фішман-Каве, в Чернівцях у той час гастролювали чимало інших відомих музикантів, як-от, Джордже Енеску, Жак Тібо, Жанетт Нізет та ін., на концерти яких вона ходила разом з Паулем.”