Промова Леоніда Фінберга на врученні премії імені Станіслава Вінценза 2020

Шановні колеги, шановні друзі,

Перш за все я хочу подякувати капітулі премії імені Станіслава Вінценза за високу нагороду. Спробую її відпрацювати у своїх майбутніх проектах.

Поштовхом для теми мого виступу перед Вами стали слова однієї з найкращих українських перекладачок, яка в розмові зі мною сказала: «Ця нещасна україніська література». Я дуже гостро сприйняв ці слова, бо вважаю, що попри всі проблемиі українська література, і більш широко, українська культура, ще ніколи не були на такому підйомі, як останні десятиліття.Сьогодні в сотнях українських видавництв щорічно друкується десятки тисяч книг художньої літератури, дитячої, книг з історії, філософії, культурології тощо. Для порівняння, у радянські 70-80-ті, усього було в рази менше, я вже не кажу про якість видань. Маємо письменників, які є в ряду провідних у світі. Досить назвати знакові імена Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Оксани Забужко. Ми вільно читаємо українською світову літературу, яку перекладаємо з десятків мов. Тільки у видавництві «Дух і Літера» маємо переклади з французької, німецької, польської, чеської, литовської, словацької, японської, давньояпонської, китайської, івриту, їдишу. (more…)

Метро “Дорогожичі” чи “Бабин Яр”: інтелектуали про ідею перейменування станції

У зв’язку з активним громадським обговоренням ініціативи щодо перейменування станції “Дорогожичі” Київського метрополітену на “Бабин Яр” співробітники Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства звернулися до авторитетних українських митців, істориків, журналістів та громадських діячів із проханням висловити своє ставлення до цієї ідеї. Ми прагнули почути людей, яким справді не байдужа тема пам’яті, зокрема пам’яті про трагедію Бабиного Яру.


(more…)

Українці та євреї: Інтерв’ю Володимира Єрмоленка з Леонідом Фінбергом

Леонід Фінберг – один із провідних українських дослідників єврейської культури, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, головний редактор видавництва «Дух і Літера», член Виконавчої ради Українського ПЕН.

Із Фінбергом Володимир Єрмоленко (редактор цієї книжки) поговорив про українсько-єврейські стосунки в історії, про їхні білі та чорні сторінки, про антисемітизм і порозуміння, український визвольний рух і СРСР, а також про людей, які пов’язують українську та єврейську культури.

Джерело: Україна в історіях та оповідях: Есеї українських інтелектуалів. – Київ: Інтерньюз-Україна; UkraineWorld, 2019. – С. 250–267.

Промова керівника видавничого проекту “Постаті культури” Олексія Сінченка на врученні премії “За збереження історичної пам’яті” ім. Леся Танюка

Шановні пані Нелю й пані Оксано*!
Шановне товариство!

Ім’я Леся Танюка я відкрив для себе випадково, взявши у своїй Богуславській шкільній бібліотеці двотомник творів Миколи Куліша. Відкрив разом з іменем Юрія Шевельова. Тоді це були для мене лише імена авторів, чиї супровідні статті до цього видання вразили глибиною і дали відчуття якоїсь культурної висоти. Незнаної мені висоти. Тоді я ще не знав, як тісно обидва імені увійдуть у моє життя.

Це сталося завдяки родині Романа Корогодського й Оксани Ящишин. Знайомство з ними стало визначальним, бо вони ввели мене у символічне «коло друзів Юрія Шевельова», до якого належали і Лесь Танюк, і Михайлина Коцюбинська, і Євген Сверстюк, і Елеонора Соловей, і багато інших, на чиїх виступах і текстах я зростав та формував власне розуміння культури.

Саме тоді я збагнув, усупереч іншим культурним віянням, що побудова культури на розривах, поза традицією – шлях до невігластва, який не здатен відповісти на питання: «Хто я? Звідки? Куди прямую?» Лише за умови, що індивід узалежнює своє ego від культурної традиції, остання здатна виповнити його багатоголоссям і перетворити на особистість – особистість, для якої існуватиме поняття культурного авторитету. Невизнавання ж такого авторитету – це пошлість, інстинктивне бажання неосвічених знищити культуру. (more…)

“Я из немногих писателей, у которых нет эго”: Розмова з авторкою поезій “Бабин Яр: Голосами” Маріанною Кіяновською

Борьба за голоса

Дни общения с мертвыми (Dioses de la muerte: я пишу эти слова, только что вернувшись из Мехико) в пост/советской культуре, как мне представляется, перестали быть праздниками, а стали событием будничным, явлением рабочим: вот ты садишься, например, наблюдать новости, а там сообщают, что очередная комиссия приехала в Сандармох вести дознание мертвых насчет их идеологической принадлежности. Так становится ясно, что сегодня голоса и мнения мертвых выводят свою немаловажную партию в какофоническом хоре нашей современности. Мы хотим их слышать — или притворяемся, что хотим.

Поразительная книга украинского поэта Марианны Кияновской «Бабий Яр. Голосами» (2017) вся посвящена этому сложному желанию: нарушить тишину, пролегшую между нашими мертвецами и нами. В книге представлены десятки поэтических высказываний от лица участников катастрофы в Бабьем Яре, на окраине Киева, осенью 1941 года: говорят убитые, убийцы и наблюдатели. (more…)