Філософська есеїстика Сьорана як квінтесенція європейського песимізму XX століття

«Ніцше, Пруст, Бодлер і Рембо не вийшли з моди єдино завдяки неупередженій жорстокості, диявольській хірургії та надміру жовчі. Безжальність живить текст, не дає йому застаріти. Не вірите? Пригадайте незмінний авторитет Євангеліє, книжки отруйної та злої»

Еміль Сьоран

На початку 2023 року у видавництві «Дух і Літера» побачило світ українське видання книги французького філософа-есеїста румунського походження, члена Румунської академії Еміля Сьорана «Силогізми гіркоти. Падіння у час». Значна частина спадку письменника досі незнайома для української академічної спільноти, зокрема, його magnum opus «Трактат про деконструкцію» [Cioran, 1949] — класична робота про нігілізм ХХ століття. Центральними темами тут є занепад європейської цивілізації та пов’язані з ним скепсис, невіра у прогрес, загальна трагедія людського існування тощо. Широкий тематичний діапазон філософії Сьорана дозволяє залучити його спадок до розгляду найгостріших проблем нашого «розлогого теперішнього», адже проблема крихкості людського буття, аналізована автором, аж ніяк не застаріла на фоні тих екзистенційних викликів, з якими зіткнулося людство впродовж першої чверті ХХІ століття.

Еміль Сьоран — чи не найбільш контраверсійна постать інтелектуальної арени ХХ століття. Румунський і французький філософ-есеїст, який ще прижиттєво зажив слави «нігіліста століття», «короля песимістів», «прокурора людського роду в тому нескінченному процесі, який ведеться між людиною, Богом і світом», у 20 років визначивши себе «спеціалістом у царині смерті», а наприкінці життя — «чужинцем для поліції, чужинцем для Бога і для самого себе», так і залишився загадкою для сучасників та послідовників. Хто він — симпатик та апологет найжорстокіших тоталітарних режимів ХХ століття чи охоплений екзистенціальною тривогою послідовний ескапіст, заповітною мрією якого були крайні форми індивідуалізму та ізоляціонізму? 

Заледве можна зрозуміти ті питання, які Сьоран підіймає на сторінках збірки «Силогізми гіркоти. Падіння у час», оминувши увагою історико-культурний контекст життя автора — постаті, яку можна описати словами Віктора Петрова як «людину без ґрунту». Сьорана важко ідентифікувати та «каталогізувати» не лишень у питаннях його національної самоідентифікації — ревний поборник національного відродження Румунії у молоді часи, за два роки до початку Другої світової війни назавжди переїздить до Франції, згодом — припиняє писати та говорити румунською, відкриваючи нову сторінку життя — сповнену розчаруванням у європейській цивілізації, похмурим скепсисом, невірою у прогрес і, водночас, гострим аналізом поширених забобонів та історичних ілюзій, безпощадною критикою себе й людини загалом. 

Сьоран народився у румунському селищі пастухів та лісничих Решінарі, розташованому у Трансильванії — «землі по той бік лісів». «Це прокляте, це чудове Решінарі» — як називав його сам Сьоран. Селище належало тоді Австро-Угорщині й пізніше увійшло до складу румунського жудецу Сібіу. Пізніше, у дорослому віці, він неодноразово зазначав, що назавжди закарбував образ рідної Трансильванії у свідомості — місця, яке називав «раєм, що вивільнює і манить до себе», здатним зібрати докупи все його життя.

Трагедію свого існування Сьоран усвідомив з часів «відлучення» від райського місця, де провів дитинство — з часів переїзду до Сибіру у 10 років і вступу до ліцею. Решта життя Сьорана з того моменту була, за його визначенням, недосконалою. Досягти цієї досконалості філософові так і не вдалося впродовж усього часу його земного існування. Син православного священика, який навчався у німецькій школі і з отроцтва захоплювався читанням, геть відрізнявся від однолітків — постійно відвідував місцевий цвинтар, товаришував із трунарем, страждав на безсоння, одержимий до безуму філософськими питаннями, головними серед яких були велич смерті і невідворотність кінця — мотиви, які широко представлені в його есеях та афоризмах у збірці «Силогізми гіркоти. Падіння у час». Можна припустити, що саме жага якщо не відповісти на ці питання, то принаймні упокоїти власну бентегу підштовхнула Сьорана до вступу на факультет філології та філософії Бухарестського університету, де він затоваришував з Мірчею Еліаде й Еженом Йонеско — провідними румунськими інтелектуалами тих часів. Світогляд їхнього гуртка склався під сильним впливом німецького культур-песимізму й філософії життя (Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Людвіг Клагес).

Причини розчарування життям та позиціонування його як «випадкового та марного», наскрізні для творчості Сьорана, можна угледіти у тому ідейному повороті, що спіткав молодого автора впродовж воєнних та повоєнних років. З 1932 року Сьоран починає публікуватися в румунській пресі, виступає з різкою критикою румунського провінціалізму, гаслами відродження нації, надіями на харизматичного вождя, симпатією до італійського фашизму й німецького нацизму. У 1933—1934 роках здобуває блискучу європейську освіту: отримавши стипендію Фонду Гумбольдта, навчається в Берлінському університеті Фрідріха-Вільгельма і Мюнхенському університеті імені Людвіга Максиміліана. У 1935 році повертається до Румунії, викладає у провінційному ліцеї. Перші написані румунською книги песимістичної філософської есеїстики з’явилися саме у цей період. Загалом Сьоран написав румунською лише 5 книг, решта вийшли друком французькою, зокрема, «Трактат про деконструкцію» 1949 року. Критики схвально відреагували на цю працю, зазначивши, що Сьоран — це «той, на кого всі чекали, пророк концентраційних таборів та колективного суїциду, той, чию з’яву пророчили усі філософи небуття та абсурду», охрестивши його «істинним глашатаєм поганих новин та тим, хто буде свідком епохи». 

З 1949 році його книги виходять друком у видавництві «Галлімар» кожні 4 роки, а також публікувалися в Німеччині, Англії, Іспанії, Італії, США, Японії. У них був невеликий наклад — усього 2-3 тисячі примірників. Вони друкувалися не «кишеньковим» форматом, а великими томами. Від літературних премій, які інколи були дуже привабливими (зокрема, ідеться про премії «Рівароль», імені Сент-Бьова, «Комбат», «Нім’є») він, за винятком першої, почергово відмовився. У 1987 році журнал «Фігаро» назвав Сьорана «одним із найбільш втаємничених філософів», «відомим незнайомцем», а у Німеччині його часто називали «утаємниченим». Крім того, Сьоран послідовно відмовлявся від усіх інтерв’ю та телеефірів, на які був запрошений — отже, французька публіка знала про нього досить небагато.

«Французький» період життя Сьорана починається з отримання стипендії Інституту Франції у 1937 році та переїзду з Бухареста до Парижа, де автор оселився у маленькій мансардній квартирі в Латинському кварталі, в якій мешкав до скону. У Парижі Сьоран відвідував семінари з філософії в Сорбонні, а також багато подорожував Францією, Іспанією, Великою Британією — пішки та на велосипеді. Під час гітлерівської окупації перебував у Парижі. Після війни вирішив залишитися у Франції й перейти на французьку мову, а також повністю порвати з колишніми націоналістичними ідеями. Сьоран усе життя прожив самітником в умовах крайньої бідності, зустрічаючись лишень з вузьким колом обраних друзів. Незважаючи на це, до кінця 1960-х років набув у нонконформістської молоді Франції, Іспанії, ФРН, Північної і Латинської Америки славу своєрідного «пророка нігілістичної епохи». Його книги перекладалися багатьма мовами, визнання повернулося до нього навіть у Румунії. Останньою книгою, що набула гучного успіху й навіть стала бестселером, була збірка «Зізнання і прокляття» [Cioran 1987]. Після того він практично більше нічого не писав до смерті у 1995 році.

За доби студентства Сьоран великою мірою надихався філософією культур-песимізму, найвідомішими представниками якої є Шопенгауер, Ніцше та Шпенглер. Власні ж філософські погляди, які можна вважати своєрідним тематичним продовженням цієї течії, виклав кількома десятиліттями пізніше, що можна пояснити авторовою закритістю до спільноти і небажанням публічності, а також нехіттю долучатися до сучасного йому інтелектуального мейнстриму. Як зазначає Віталій Щепанський, навчаючись  в  Німеччині,  а  потім  живучи  у  Франції, Сьоран не пройнявся ні філософією Мартина Гайдеґера, ні екзистенціалізмом Жана-Поля Сартра, бо цілковито  перебував  у власній  «філософії  життя», сповненій мотивами гностичного песимізму,  античного  скептицизму  і  буддійськими  трактуваннями  людської  свідомості. Найближче у своїх поглядах він наблизився хіба до Клагеса, лекції котрого він слухав, перебуваючи на грантовій програмі у Німеччині 1930-х рр. [див. Щепанський 2018: 48].

До того ж, попри тематичні та змістові паралелі його творчості з працями представників школи французьких моралістів (Мішеля де Монтеня, Блеза Паскаля, Франсуа де Ларошфуко, Ніколя Шамфора), а також із творами Джакомо Леопарді, Фрідріха Ніцше, Семюеля Бекета, та, зрештою, Освальда Шпенглера, найвідоміший твір якого, який по праву вважають вінцем філософії декадансу — «Присмерк Європи», — побачив світ ще у 1918 році, Сьоран був проти ідентифікації з жодною філософською течією.

Вибір Сьораном саме есеїстичної форми письма, вочевидь, був зумовлений двома причинами: 1 — засобами «короткої форми» якомога повніше представити чуттєві враження, процеси мислення і проживання подій тої епохи, свідком якої він став; 2 — слідувати своєрідному стилю, що висвітлював би настрої часу та самого автора, лейтмотивами якого були ідеалізування атараксії та абстиненції, фрагментарне сприйняття часу, антисистемність, надання права існування будь-якій міфологемі, психологічний апатрид — неможливість довести ні свою культурну, ні національну ідентичність, есхатологічні та утопічні моделі тощо.

До особливостей Сьоранової есеїстики, безперечно, слід віднести підпорядкування єдиному мотиву — пошуку відповідей на світоглядні запитання, що супроводжували автора впродовж усього його життя на тлі катаклізмів та катастроф ХХ століття: що таке людина і час, чи є людське буття посутньо регресивним, чи є цивілізація благом, чи варто боятися смерті тощо. Щепанський влучно завважує, що «для Сьорана постмодерн – це втілення безкінечної деградації, стан людської історії, у якому ніщо не має сенсу, окрім безумства – світ, у якому все вже давно пояснено. Людська істота вперше опинилася сама перед собою лише в епоху постмодерну, але коли це сталось і людина усвідомила цю тотожність, вона зникла/випала із часу» [Щепанський 2014]. Дійсно, Сьоранові ідеї посутньо постмодерні, просякнуті розгубленістю людини, яка опинилася на зламі епох, захопилася, а потім розчарувалася ідеологічними міфологіями, пережила найтемніші епізоди європейської історії ХХ століття, будучи, зокрема, свідком чотирирічної окупації Франції нацистами.

Усі ці сюжети відбивають Сьоранові твори «Силогізми гіркоти» (1952) і «Падіння у час» (1964) — сам автор вважав їх одними з улюблених і важливих із того, що йому вдалося написати. Збірка, перекладена Марією Абрамовою та надрукована 2023 року у видавництві «Дух і Літера», складається з двох великих однойменних відділів, перший з яких — «Силогізми гіркоти» — презентує найбільш цікаві та промовисті афоризми автора, другий — «Падіння у час» — 9 коротких філософських есеїв: «Дерево життя», «Портрет цивілізованої людини», «Скептик і Варвар», «Чи сумнівається Диявол?», «Жага і страх слави», «Про недугу», «Найдавніший страх», «Небезпека мудрості» і «Випасти з часу». Читаючи український переклад книги, падає в око майстерність пані Абрамової — досвідченої перекладачки французької прози, на рахунку якої близько 40 перекладених творів. Вона з легкістю передає настрій книги та її автора — «темного гностика», який тяжів до скептиків, нігілістів та фаталістів, усвідомлював себе як «безтілесну ідею, нерв, що кровоточить», провідними мотивами для якого були утопія, ностальгія — через неможливість злитися із часом, загальна трагедія людського існування. 

Слід відзначити, що збірка «Силогізми гіркоти. Падіння у час» — третя книга Сьорана, видана українською. Першими двома були «Допінґ духу» (видавництво «Грані-Т», 2011, переклад з французької Ірини Славінської), а також «Зізнання і прокляття» (переклад з французької Олега Шульженка).

Науковий редактор збірки Тарас Березюк у передньому слові з промовистою назвою «Метафізика порожнечі», з хірургічною точністю препарує Сьоранів світ без людини, урухомлюваний всеохопним знехтуванням історицизмом та покликом вітальної деструкції. Окремої уваги, на мою думку, заслуговують кілька смислових акцентів передмови Березюка: засаднича плюралістичність Сьоранової прози, яка проголошує рівнозначну можливість досвідів та не претендує ані на цілісність, ані на істинність; реактулізація цієї філософії одною з найвідоміших американських філософинь сучасності Сьюзен Зонтаґ, яка, словами Березюка, «попри натяки на приреченість доби мислити не інакше, як контекстами, мультидетермінованими потоками, де хіба лиш нервовий тік чи непідвладний жест зберігає право на автономію, знаходить нішу і для думки майже невідомого румуна» [Березюк 2023: 9]. До того ж, вельми корисними є зібрані у кінці видання обсяжні редакторські примітки, які слугують своєрідними містками між Сьорановими сюжетами та контекстами інших філософських течій, відсилками до яких сповнені тексти збірки.

Попри відсутність у Сьорановій філософії звичних для «канонічних» філософій концептуального апарату та фундаментальності, це її зовсім не упосліджує, навпаки — його тексти можна вважати вельми корисними як для розуміння загального контексту європейської філософії ХХ століття, так і для глибшого занурення у традицію французького постструктуралізму та постмодернізму, своєрідною тематичною предтечею яких, по праву, можна вважати і філософію Сьорана.

Зрештою, можна по-різному ставитися до постаті румунсько-французького автора з огляду на неоднозначність його світоглядної та політичної позицій, втім не можна не погодитися зі словами автора передмови книги про те, що факт видання збірки є плюралістичним жестом, важливим для формування етики стійкості й толерантності українського суспільства. Ті питання, відповіді на які силився впродовж усього життя віднайти Сьоран, гранично актуальні для українського суспільства. Кризова ситуація, в якій ми опинилися з початку російсько-української війни та її ескалації у 2022 роках якнайкраще свідчить на користь того, що здатність опиратися ворогові лежить не тільки у фізичній площині, а й у площині культурній, метафізичній тощо — зокрема, хіба не переосмислити, що означає бути людиною (суголосно із Сьораном), закликали провідні українські інтелектуали ще від початку нашої незалежності? Згадаймо хоча б Мирослава Поповича: «Але людина — це не є те, що вона зробила. Добре з цього приводу сказав Шолом-Алейхем: “Людина — це те, чим вона може бути”. А оце “може бути” — не покладеш на папір. Кажуть: історія не знає умовного способу. Неправда! Вся історія — це і є умовний спосіб. Кожну хвилину ми можемо бути тут або в іншому місці, можемо зробити щось таке або зовсім інше. Інакше не було б свободи прийняття рішення. І оскільки є можливість бути іншим, не таким, як сьогодні – людина відповідає за своє життя і вчинки» [Бутусов 2018]. 

Читаючи, натомість, рядки творів Сьорана, просякнуті, на позір, песимізмом і занепадництвом, в яких він пише, що людина — «біологічно декласований екземпляр, чиє місце в ієрархії створінь годилося б посісти левові чи тигру», «Вона неприродно самотня, але так само — хитка. Неорганічне самодостатнє; органічне залежне, загрожене, нестійке; свідоме — квінтесенція занепаду», «Хто боготворить завтра, майбутнього не має. Такі позбавляють теперішнє вічного виміру, і залишається їм хибна воля, їхня велика надія — і велика кара», можна відчути щонайменше два життєві порухи: 

1 — катарсичний стан, спровокований реактуалізацією усвідомлення власної смертності;

2 — найгостріше бажання бути, тривати, існувати, вижити, і (відповідно до прихованої між рядків поради самого Сьорана у есеї «Скептик і Варвар»), віднайти у собі «віру в реальність добра і зла, у їхнє окреме і незалежне існування». Заперечити те, що пише Сьоран: «…немає більше вчинків ні хороших, ні поганих, себто жодних, тобто речі, як і наші про них судження, взаємознищуються у пливкій тотожності»; натомість, пристати до його ж пропозиції «вбити у собі скептика»! «Позаяк сумнів несумісний із життям, упертий і послідовний маловір, цей живий труп, урешті зазнає поразки, для шукача будь-яких інших сенсів нечуваної. Лютий від того, що на втіху собі шукав неповторності, він зажадає безликості, забуття, і тоді саме — разючий парадокс! — коли втратив усякий зв’язок з усім, з усіма. Наслідувати буденне — от і все, чого скептик прагне у цю мить падіння, зводячи мудрість до конформізму, а порятунок — до свідомої ілюзії, ілюзії незаперечної, інакше кажучи — до прийняття речей такими, якими вони видаються». 

Історія життя та філософського становлення Сьорана може бути цікавою алюзією на сучасність, неабияк прислужитися сучасному українському суспільству, яке перебуває у «фазі росту», в процесі віднайдення власного голосу у складному поліфонічному світі ХХІ століття. Зрештою, попри загальний песимістичний контекст Сьоранової творчості, яскравими і повсякчас актуальними можна вважати його ідеї про те, що людина, хоча і недостатньо вільна, але є тим створінням, що може зробити живий вибір — і, навчені уроками минулого століття, ми можемо по-новому осмислити цю ідею у кризову епоху виборювання нашого права на майбуття. 

References

Березюк, Т. (2023). Сьоран. Метафізика порожнечі. У: Силогізми гіркоти. Падіння у час (с. 7–16). Дух і Літера.

Бутусов, Ю. (2018, 11 лютого). 10 цитат Мирослава Поповича: пам’яті українського філософа Источник: https://censor.net/ru/r3049767. https://censor.net/ru/resonance/3049767/10_tsitat_miroslava_popovicha_pamyat_ukranskogo_flosofa.

Еміль Чоран. (2018, 28 жовтня). https://serko.info/2018/10/28/emil-cioran/.

Щепанський, В. (2014, 27 вересня). Джерела філософії Е. М. Чорана/Сьорана. https://tureligious.com.ua/knyha-pro-filosofiyu-e-choranasorana-vstup-struktura-opovidi/.

Щепанський, В. (2018). Гностична антропологія Еміля Чорана. Вісник Черкаського університету, (1), 47–58.

Cioran, E. (1949). Précis de décomposition. GALLIMARD.

Cioran, E. (1986). Aveux et Anathèmes. GALLIMARD.

Влада Анучіна

Тегілім: коментар до коментарів рабина Гірша

Книга Псалмів, Тегілім, може бути цікавою з двох причин. По-перше, як релігійний текст і джерело морально-етичних настанов. По-друге, як поетичний твір і естетичний предмет. Але якщо він доповнений коментарями Шимшона Рафаеля Гірша, то є ще й «по-третє». Це досить смілива проба герменевтичного аналізу святенного письма, що виявляє потенціал культурного артефакту. Інакше кажучи, коментарі Шимшона Рафаеля Гірша – один із якорів екзегетики, тобто трактування релігійного тексту з причини пошуку його переконливості, істинності і, що важливо, дієвості назовні.

Особливістю Псалмів редакції Гірша є її функція, що була реакційною відповіддю антимодерної протидії за збереження самобутності шляхом заглиблення в писемний текст і нарощування плюралістичної терпимості до інакшого. Адже вона виникла в часи колоніалізмів, формування національних держав, активного промислового поступу і трансформації економічно-суспільних відносин, асиміляції юдеїв Європи в християнському світі на цьому тлі й пошуків реформування юдейської етики, яка реагувала би на ті зміни.

Шимшон Рафаель Гірш (1808–1888) був одним із провідників цього процесу. Німецький єврей і рабин, оточений ідеями позитивізму, шляхом перетворення юдейської освіти наполягав на зміні світогляду, який повинен керуватися не виключно священними ритуалами, а й досягненнями світової думки, зокрема у природничих науках, історії тощо, – особливій взаємодії єврейської з іншими культурами й суспільствами. Тобто його релігійна філософія пропонувала збереження унікальності за допомогою відкритості до світу, але з певною констеляцією сакрального вчення у ньому. Йде мова про пріоритет віри в Бога й Божого слова над науковим знанням, що в цілісності повинно сприяти більшому пізнанню вищих сил. Таким чином Гірш сподівався унеможливити розмивання єврейської ідентичності в потоці модерності, як і не допустити кам’яної замкненості, що посилює ортодоксальність і маргінальність спільнот. Такі його твори, як «Дев’ятнадцять листів», «Гореб: філософія єврейських законів і обрядів», статті й памфлети в щомісячному журналі «Jeschurum», а також переклади й коментарі Тори, Сідуру, Псалмів, – є носіями й прикладами реформаторської позиції (Derech Eretz).

Псалми – це пісні й гімни, похвали й догани, сумніви й прозріння, приватні й літургійні звернення до Бога невеликого розміру, часто на одну тему: пошуку морального натхнення у вищих силах. Книга Псалмів – частина Танаху, або ж «Гебрейської істини», – Старого Заповіту, де є одним із основних літературних творів, складається зі 150-ти псалмів достеменно невідомого авторства, попри існуючі припущення, що перші вірші були написані Давидом, чи йому присвячені. Втім, очевидно, що їх створювали протягом не одного покоління. Псалми виконували під музичний супровід псалтиріона, струнного інструмента, який дав назву молитовнику.

Як і весь старокнижний текст, Тегілім був написаний гебрейською. У результаті це породило декілька проблем. Першою є та, що походить із відносної монолітності мови, тобто її іманентного, невідкритого до зовнішнього впливу характеру. Це ускладнює доступ до витоків окремих слів, а тому встановлення оригінального змісту, покладаючи надії на знавця, якому належить розпоряджатися семантичною варіативністю висловлювання. До цього ж веде друга проблема, а саме строкатий характер нерозділених приголосних на письмі, що в усному мовленні відтворювалося також знавцями глибокої традиції – масоретами, які тримали й передавали зміст письма з покоління в покоління, і навіть після кодифікації методу прочитання залишався простір для інтерпретації. Саме завдяки цьому стали необхідними й можливими коментарі Гірша.

Бувши написаним мовою, якою звертався Бог до євреїв, святий текст, за переконаннями Гірша, можливий для пізнання виключно в межах цієї мови, без абиякого стороннього втручання зовні. Це окреслило метод його інтерпретації, який вимагає особливої ерудованості, досконалого знання релігійних текстів, як і етимології окремих слів. Без цього навряд чи можливе «розкриття» змісту, – розкриття, що пояснює і скеровує. Зрештою, послідовний «переклад» на доступну для читців мову з необхідним для них змістом повинен був стати важливим проєктом пошуку джерел спільності у винятковості (духовної обраності) у вирі культурної асиміляції і соціального розщеплення, що загалом могло ще й сприяти виникненню Шоа. Але за пів століття до того рабин і німецький єврей Гірш навряд чи підозрював (та й годі повірити, що був здатний вплинути в іншому випадку), як виявить себе модернізаційна парадигма в котловані націоналізмів з колоніалістськими амбіціями біополітики й соціальної інженерії, де конструювання народів виявилося настільки ж гнучким, як і конструювання міфології. Зрозумілим воно стане лиш після. А до того головний рабин Франкфурта (1851–1888) організовує школу для єврейських дітей, періодичне видання, пише коментарі до П’ятикнижжя (1867–1878), а згодом видає Псалми (1882).

Тегілім із коментарями Гірша був перекладений німецькою мовою у послідовному викладі віршів з розлогими поясненнями до більшості. В одному з них читаємо: «Зазвичай наша свята література не користується таємною мовою, а хоче ясно все означити, тому завжди слід шукати у буквальному значенні слів способу зрозуміти думку» (71:4). Проблема, що її бачили перед собою і християнські протестанти, у модерну добу виражається в необхідності чистоти розуміння божественного письма, а це принаймні частково намагалися надолужити «поверненням до джерел». Саме тому чесним завданням Гірша було звернутися до оригінального письма й спробувати пояснити його своїй авдиторії – німецькомовним євреям. І тут у нього виходить побувати в двох ролях: перекладача-коментатора і пророка, – іноді окремо, а іноді водночас.

Наприклад, у багатьох коментарях автор демонструє оригінальне слово чи словосполучення, які з допомогою спільнокореневих і подібних термінів намагається розтлумачити в цілісності загального вислову. Іноді це тлумачення переходить рамки чисто лінгвістичного аналізу і стає полем битви інтерпретацій. Тоді у вірші «Мій Боже, мій Боже, для чого Ти залишив мене – далекі від допомоги мені слова мого крику» (22:2) словосполучення «для чого» є більш потрібне, ніж «чому», оскільки «Давид не запитує “чому?”, для нього невірність, непідкорення Творцеві – достатня причина», а саме́ «для чого» наголошує на певній меті, що її Бог поклав на обраних. У коментарі до іншого гімну сказано: «Цей псалом навчає нас, як стати впевненим у майбутньому визволенні, розмірковуючи про наші теперішні страждання, пов’язані зі зруйнуванням Храму і вигнанням» (74:1). Тобто подана інформація програмує режим сприйняття релігійного тексту, або ж регулює канали прочитання. У цьому – специфіка коментарів як не суто філологічної перекладацької роботи, а дидактично-філософської, що витесує з перейнятого тексту новий політично детермінований культурний артефакт, прочитання якого – завдання іншого герменевтичного аналізу.

Насамкінець зацитую рядки з одного послання рабина Гірша, які, здається, добре передають сутність його ідеї: 

«Псалми, як і всі Писання, промовляють мовою людей <…>. Як говорили Коперник, Кеплер, Ньютон, так приблизно говорять сьогодні всі люди, спроможні говорити. Мова залишається тією ж, незалежно від того, чи думають люди, що сонце крутиться навколо землі, чи гадають, що земля обертається навколо сонця. Мета всяких Писань не навчати астрономії чи фізики, а лише спрямувати людину на шлях істини. <…> Писання досягнуть своєї мети, якщо духовний слух людини спрямований на “музику сфер”, на розуміння мови “неба й землі”, якщо вона готова усвідомити, що немає ніякої думки без Мислителя, і ніякого закону без Законодавця. <…> Що більше людина розуміє ідеї, виражені природою, і закони, які правлять світом, то ліпше може осягнути оком розуму одного Бога, джерело всього – ідеального та матеріального» (19:7).

Тарас Березюк

 

І нехай так буде завжди!

У видавництві «Дух і Літера» вийшов 32-й випуск художньо-публіцистичного альманаху «Єгупець». Як і завжди – він змістовний, багатогранний, і, що важливо, інтеркультуральний, а зараз, окрім усього, ще й злободенний. Євреї та українці, Київ і Єрусалим постають у книжці як єдине ціле. Звісно, кожен зі своєю історією та етнічною специфікою, але завжди разом, з повагою, з любов’ю, з відчуттям причетності й присутності у світовій історії та культурі. 

32-й випуск «Єгупця» поділений на наступні розділи: «Війна», «Вірші, написані після 24 лютого 2022 року», «Довоєнне», «Поезія», «Наші публікації», «Проза», «Спогади», «Мистецтво». Отже, нижче – коротко про зміст книжки.

ВІЙНА

Війна – тлінна, однак неминуча, але не тому, що історія ходить по колу, а якраз тому, що не ходить. А отже, гасло росії «Можем повторить» – всього лише анахронізм радянських привидів, які вчувають, але не усвідомлюють увесь відчай безвиході з власного мертвого тіла й мавзолейного дизайну. І ця не-усвідомленість не лишає росіянам іншого вибору, як любити свій анахронічний дизайн з хронічним фашизмом на червоному чолі. Детальніше про це розповідає історик, фахівець з історії Східної Європи Тімоті Снайдер у «Дев’яти тезах про путінський фашизм». Тези Тімоті Снайдера побудовані на основній сентенції, на якій, власне, й зароджується «зіґхайлівське» єство російської імперії: «…фашизм у радянському побуті ніколи не мав чіткого змісту».

У 30-х роках ХХ століття російський культурний простір не обходився без суперечок стосовно добра і зла природи німецького фашизму, відтак породивши двояке ставлення до нього: одні толерували сталінізм, бо Сибір же неісходима, інші – фашизм, який інтерпретувався як вищий патріотизм, непереможна сила імперій перед світовим злом. Тут дослідник доречно зауважує, що світовим злом росіяни назначають кожного, «…хто вторгся в Радянський Союз; або, у ширшому розумінні, загрожував Радянському Союзу; або практично робив те, що радянському керівництву не подобалося». Згодом же термін «фашизм» у радянсько-російському контексті адіафоризував свою історичну сутність, лишивши єдиний сигніфікант – ворог. Так, слідуючи за думкою історика, окреслюється одне з найважливіших розумінь, яке було нещадно «засибірене» радянсько-російською владою після війни: українці у Другій Світовій війні боролися проти фашизму, а росіяни – проти ворогів. Проти яких саме? Проти всіх. 

Отже, про путінський фашизм і ворогів, про досвід і наратив переможця у Другій Світовій війні, про «сталінський рай», «…коли росіяни були невинні і зі світом усе було гаразд» – читайте в тезах Тімоті Снайдера.

Що необхідно для того, аби остаточно, фізично й духовно, перемогти сталінізм/фашизм? Нам разом із європейцями треба тримати руки піднятими вгору. Про це у великому інтерв’ю «Le Figaro» зауважив один із засновників видавництва «Дух і Літера», франкомовний український політичний філософ Костянтин Сігов, згадуючи коментар філософа Сергія Кримського про жест Оранти, що нагадав йому «жест Мойсея, який простягає руки, щоб Ізраїль не програв битву з амаликитянами; при цьому Аарон і Гур допомагали йому тримати руки піднятими вгору».

Людська природа здатна нівелювати зло не тому, що воно видається незначним, а тому, що за своєю сутністю люди надають перевагу добру, його першості над злом, його вищості. Однак зло нікуди не дівається. І навіть коли воно має темпоральну термінологію, як, скажімо, комунізм як обрамлення ХХ століття, його сутність та – головне – рухливість і активність не зникає разом з епохою, оскільки глибоко осідає у свідомості людини. Цю особливість людської природи Костянтин Сігов називає наївністю. Він говорить: «Ми, європейці, були надто наївними. Ми думали, що зможемо обійтися без Нюрнберзького процесу над комунізмом, незважаючи на застереження таких дисидентів, як Володимир Буковський та Мустафа Джемілєв». В одному зі своїх соціологічних досліджень Зиґмунт Бауман зауважив, що говорити тільки про німецькість зла, це значить не помічати іншого, не німецького зла, нівелювати й применшувати його деструктивну функцію. Тож, можливо, наша наївність також є наслідком применшування радянського зла над німецьким фашизмом. Зрештою сьогодні ми бачимо, що у німецького й російського фашизму обличчя одне. Однак, щоб дати оцінку путінізму, треба почати зі сталінізму.

Чи можливе покаяння та засудження війни з боку росії, приміром, за зразком дисидента Андрія Сахарова чи генерала Петра Григоренка? Чи все ж таки сучасна росія – це суцільні путінферштеєри? Костянтин Сігов відповідає на ці та інші питання крізь призму неминучості етичного суду, який закономірно покликаний відбутися саме тут, в Україні, адже «імперська парадигма тут, в Україні, руйнується» остаточно. Це руйнування стало можливим саме через усвідомлення українцями того, що зло не має відтінків та ступенів. І коли за відсутності (нібито відсутності) крові й звірств нам здається воно замалим, то зовсім скоро можна побачити чітку та логічну послідовність еволюції зла, так наївно применшеного нами колись. Як, власне, і сталося зі сталінізмом та породженим ним путінізмом. 

Отже, інтерв’ю філософа Костянтина Сігова – про витоки війни, про її закономірність, а відтак – неминучість. А також про те, що перемогти неможливо зупинитися. Кома після другого слова – це дати можливість сталінізму/путінізму знайти вихід, щоб незабаром повернутися. Кома після першого слова – це український elan vital, яким ми маємо нагадати Західній Європі, що свобода – це не даність, а боротьба за неї. Свобода або є істиною без росії, або є ілюзією з росією.

Нам усім необхідна мова, щоб висловлювати почуття і думки, щоб переживати біль і потрясіння, щоб просто бути. Мова – наш онтологічний вимір, вона передбачає нас і обумовлює. Вона дозволяє візуалізувати наш світ. Найперше – внутрішній. Як часто, особливо за трагічних часів, ми відчуваємо, що для висловлення власних емоцій нам не вистачає слів. Війна особливо загострює почуття недосказаності й несказанності. Тоді ми починаємо вести щоденник. У сучасному геймерському світі він може мати різний формат: класичний щоденник «від руки», сторінка у соціальних мережах, власний блог тощо. У будь-якому разі – це місце, де упорядковуються думки. 

На початку ХХІ століття  канадська перекладачка та мовознавиця Соня Ланґ розробила штучну мову під назвою токіпона (Toki Pona), що в перекладі означає «мова добра». Токіпона використовувалася для штучного інтелекту та програмних інструментів, а також як терапевтичний метод усунення негативного мислення, коли пацієнти відстежували свої думки у мові. А отже, щоденник – це свого роду символічна токіпона, що візуалізується смислом кожного слова, наближаючи нас цим самим до мови добра.

Нині навіть підсвідомо наша мова пронизана війною, але так і має бути, адже саме їй (мові) потім усе це розповідати, писати і пам’ятати. Їй так само, як і нам, з усім цим жити і мати сенс, аби існувати надалі. Вихід на токіпону особливо важливий, щоб не втратити віру в себе і ближнього свого. Письменниця Олена Стяжкіна ділиться з читачами своїм особистим щоденником, щоб разом з усіма знаходити мову добра і любові. І, звичайно ж, щоб не забувати про те, що шлях до токіпони пролягає через біль і втрати, руйнування і зневіру. До слова, токіпону письменниця шукає з 2014-го року, коли довелося через вторгнення російської армії на Схід України емігрувати з рідного Донецька. Її книжка «Мовою Бога» – якраз про те, що дає нам силу тоді, коли рідна земля провалюється під ногами. Сама Стяжкіна зазначає: «Моя мова – повільна, тягуча. Хай буде тягучою, як мед. Як пал південного вітру. Як молоко від корови. Як життя. Хіба я маю підбирати і прискорювати життя?»… 

«Я загинула в Бучі», –  пише авторка від імені російської культури. І це також про пошуки мови добра, яка, як і свобода, в росії не існує. Отже, вашій увазі – «Щоденник війни» від Олени Стяжкіної.

ВІРШІ, НАПИСАНІ ПІСЛЯ 24 ЛЮТОГО 2022 РОКУ

ДОВОЄННЕ

Хочеш плакати – пиши вірші.

Хочеш кричати – пиши вірші.

Гніваєшся – пиши вірші. 

А коли твоя поезія стане потоком свідомості за формою та/або змістом, як, скажімо, вірші Бориса Херсонського, тоді це означатиме, що ти знайшов свою мову як індивідуальну форму для емоцій. А чого не вистачає в емоціях Бориса Херсонського? Боягузтва. Саме воно необхідне, щоб тікати від війни, не думати про неї, абстрагуватися. Але від себе не втечеш, навіть коли є куди тікати. Однак сам парадокс втечі у тому й полягає, що тікаєш саме тоді, коли немає звідки тікати, і немає куди. 

«Есть куда бежать и есть причины бежать, / но зубы вцепились в местность – пасть не разжать…».

Є такий прекрасний концептуальний вислів у грузинській мові: «шені чері ме», що перекладається, як «я візьму твій біль собі» або «усі твої біди – мені». Однак, попри наявність концептів біль/біда, мені йдеться не про жалобу й розпач. Усе це – про бажання слухати й почути, дивитися й побачити, згадувати й пам’ятати, охороняти і вберегти – свого і кожного. Шені чері ме –  звучить як боротьба, єврейське – хаканá. Моя хаканá (аби лише не Mein Kampf!). Це не вправляння з іноземних мов, це єднання мов заради єдиної найважливішої їхньої сутності (і якщо людська мова втратить цю сутність, то навіщо і про що ми тоді говоримо?) – безперервно нагадувати, що Людина – найвища цінність, її життя – безцінне, її свобода – неоціненна, її держава – суверенна. От тільки Сибір, як і завжди, неісходима… Отже, мова як живий організм має боліти й радіти, любити й ненавидіти, жити й помирати, відроджувати й пам’ятати… А, скажімо, поетична мова покликана також, аби нагадувати про найголовніше з тією метою, щоб не втрачати віру й завжди лишатися людьми. Поетеса Ія Ківа зауважує про біль і жах, що потекли мовними судинами наших душ: «носиш у роті великий тлумачний смітник / цю подряпану скриню з паперовою зброєю / якою тепер ні поцілити ні зцілити…». 

А отже, коли нам не вистачає слів, ми шукаємо їх серед тисячі книг, сотень поезій. Знаходимо, читаємо, перечитуємо, потім ще раз, ще і ще, потім знаємо напам’ять. І так, ніби закриваємо свій гештальт недосказаності. Але поезія – це не тільки про біль і пам’ять, це також про сенс нашого буття. Він у Слові. І якщо знаходиться мова, ось ця «паперова зброя», щоб мати сенс, значить нам «тепер ніколи не соромно бути й не бути». Отже, читайте поезію Ії Ківи в черговому випуску «Єгупця». Вона безперечно про те, щоб бути.  

«на війні ми ділимося усім що є / хлібом то хлібом /смертю то смертю…» (Олаф Клеменсен). Пам’ятаю, як у шкільні роки часто серед однолітків можна було почути легковажне «Прийде війна, попросиш хліба». Прийшла війна. І найперше, що вона знищила – це легковажність нашої мови. Нині слово – це хліб, ну, а ми – крапля солдатської крові, яка згортається у віршах на обгорілому колоссі.

Про тепло автоматної зброї, про те, як пережити все, що вже відбулося, про слова, що мають вагу, читайте поезію Олафа Клеменсена, Дарини Чупат, Юлії Мусаковської, Богдани Матіяш, Неллі Закс. 

НАШІ ПУБЛІКАЦІЇ

«…він вмів усе, був усім та в будь-якій галузі виглядав велетнем, на плечах якого, за англійським прислів’ям, ми стоїмо». Таку ознаку Йоханан Петровський-Штерн дає людині Відродження – Богдану Жолдаку. Геніїв у нас багато, а великих – одиниці. Богдан Жолдак, безперечно, належить до других, тому нариси про нього – це, певно, одна мільйонна крапля з історій про яскраве й талановите життя українського письменника, сценариста, драматурга. 

Мені особисто пощастило познайомитися з Богданом Жолдаком під час зустрічі в Центрі Юдаїки. Це були якісь дві години спілкування. Ні! Це були цілі дві години спілкування з Богданом Жолдаком! Він (і це не метафора!) просто-таки заповнював собою увесь наш простір, а разом із тим – і наші серця. Здавалося, він не розповідає, а подумки знімає кіно. Леонід Фінберг сказав тоді: «Записуйте за паном Жолдаком. Він стільки всього цікавого ще розкаже». Зовсім скоро Богдана Жолдака не стане. Але він лишив після себе так багато всього важливого, талановитого, енциклопедичного, що нам ще стільки про це писати, читати, робити… За дві години, я звісно, не записала нічого, але це ті дві години, з яких пишеться ціла книга. Але зараз я повертаюсь до «Єгупця» й до значимих для української історії нарисів Йоханана Петровського-Штерна про Богдана Жолдака, де обов’язково будуть «жарт, жест, сміхова значуща пауза, трюкова Богданова інтонація…», а також два знайдені паном Богданом місцеві кіномеханіки Володимир Ілліч та Йосип Віссаріонович. А після нарисів вашій увазі представлені вибрані оповідання Богдана Жолдака з колекції Архівного центру дисидентських студій

ПРОЗА

Проза. Здавалося б, що об’єднує на перший погляд абсолютно різні прозові тексти в один розділ «Єгупця»? Їх об’єднує життя – героїв і персонажів.

Життя як найвища цінність. Художниця і письменниця Інна Лєсовая в оповіданні «Вспомни порою» описує цінність однієї людини у роки Другої світової війни та після неї. Сюжет тексту наполегливо й безапеляційно відсилає нас до сентенції про те, що важливим і неоціненним є не просто поняття життя як абстракції, а життя кожної конкретної людини, а тим більше це усвідомлення загострюється під час війни, де, окрім усього, кожне життя ще й невблаганно крихке. І тут я ловлю себе на думці, що одна справа – читати текст як пам’ять, і зовсім інша – як досвід…

Цилька ніколи не вміла плакати по-справжньому, за що одного разу мати відвела її до окуліста, сподіваючись, що лікар цю «проблему» вилікує. Однак вона вміла посміхатися навіть там, де зовсім було не смішно, тобто посміхалась вона завжди. Знайдена на вулиці фронтова фотографія невідомого солдата, якого Цилька видала за батька, свого часу врятувала їй життя. А на схилі років їй і самій хотілося врятувати комусь життя, бодай власним. Як саме і чи вдалося їй це зробити, читайте в оповіданні Інни Лєсової «Вспомни порою».

Життя як мистецький витвір. 

Ідеться про фрагменти з «Книги життя. Книги мого життя». Автобіографічна книга Бориса Єгіазаряна укладена Оленою Андреєвою та Іриною Берлянд з транскриптів усних оповідей художника, у ній збережено стилістику й інтонацію усного оповідання. Книга відповідає на важливі для розуміння художнього мистецтва питання: як художник почав малювати? Як жив? І вже з перших розповідей відповідь стає цілком очевидна: жив як малював, малював як жив. Як взаємопов’язані у житті Бориса Єгіазаряна вірші, Крим і Єреван? Чому з рідною бабусею, з якою стільки теплих спогадів, він «буяв» Ван Гогом? Як художник мало не потонув у петербурзькому каналі Грибоєдова, написаному аквареллю? Можна ставити тисячі запитань, при цьому знаходячи відповіді в «Книзі життя. Книзі мого життя» Бориса Єгіазаряна. Читаючи фрагменти цієї книги, я подумала: як вдається митцю жити так, ніби все життя пишеш найважливішу картину, так, ніби все життя – одне з найдорожчих полотен? Можливо, тому що передусім є любов і повага – до слова, мови, фарби… Адже як згадує сам художник, «слова, які мені подобаються, я починаю з великої літери – і досі, завжди».

Життя як можливість бути.

32-й випуск «Єгупця» презентує деякі художні твори з Антології літератури Латинської Америки, збірки прозових творів, авторами яких є латиноамериканські євреї, які проживають на іспаномовному континенті включно з іспаномовними територіями США. До Антології включені також твори письменників, які з політичних, економічних або сіоністських причин живуть за межами країн свого походження. Єврейська ментальність у творах письменників тісно переплітається з латиноамериканською культурою, фундаментами текстів є релігія і побут, Голокост і сімейне життя, національна ідентичність і футбол… «Є люди, які не не вміють цінувати те, що мають. Я на власні очі бачив, моя красуне Ханче, як селяне залишають фрукти гнити на землі: помаранчі, папайї, персики, гуави і ще стільки інших; от хоч убий мене, Ханче, але я не всі назви пам’ятаю». Ця цитата належить костаріканському письменнику Самуелю Ровінскі Груско в оповіданні «Помаранчі на Песах». І тільки коли пам’ятаєш про Голодомор в Україні, і коли й тепер бачиш, як нищівний ворожий вогонь знищує український хліб на наших полях, розумієш, як же боляче даються автору ці рядки.

Тексти, подані в «Єгупці», мають один значущий важель: усвідомлення того, що свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої. Здавалося б, очевидна істина, але яким був би світ, якби кожен дотримувався цієї істини? Жовта зірка на серці як причина, аби вбивати євреїв «просто так» (Мемо Анхель «Поруч з каналом»). І неодмінно мова. «Мова колискових, слів кохання та прокльонів тих, хто стали дідусями й бабунями, мова, яка зникла з дому родини Ріметка, мова, яка назавжди залишилася замкненою у великій спальні…» (Ана Марія Шуа «Мова»). 

«Ти кажеш, Ханче, що тут на цій богословенній землі, ніколи не буде погрому?» 

А на цій?.. 

Отже, тексти з Антології літератури Латинської Америки підібрані таким чином, аби продемонструвати, що життя – це можливість бути і неможливість не бути. А також – необхідність бути. І в цьому ж контексті пригадується мені моя улюблена цитата аргентинського письменника Хуліо Кортасара: «Не може бути, що ми є тут для того, аби не змогти бути». Краще і не визначиш цінність буття.

СПОГАДИ

Розділ «Спогади» відкриває бесіда Світлани Сімакової з Ігорем Талалаєвським – письменником, сценаристом, продюсером, художнім керівником театру «Ательє 16». Розмова була про його знаменитого діда – київського єврейського письменника Матвія Талалаєвського. Ми, певно, нечасто задумуємося над тим, що спогади – це річ достатньо інтимна, саме коли йдеться про поняття «спогади», а не загальне «пам’ять». Спогади завжди стосуються найближчих людей: рідні люди згадують, усі інші – пам’ятають. Ігор Талалаєвський згадує про життя і побут своєї родини, про «маму Іру», «вічну піонерку» бабусю і, звісно, про главу сім’ї – діда Матвія. Кожна особиста історія родини розгорталася на історичному тлі, в якому єврейське походження ще було «каменем спотикання». Сам же письменник згадує, що батько завжди казав йому: «Якщо тобі кажуть: «Жид!», – треба розвертатися й бити в морду, а далі або пан, або пропав». І тут-таки, спираючись на власну російськомовну єврейськість, Ігор Євгенович підсумовує: «Мене били, я бив – і це все, що я знаю про єврейське життя, на жаль». І саме ця фраза є настільки промовистою та глибокою, що за нею одразу постають перед очима усі дев’ять кіл пекла в історії єврейського народу. А в історії родини Ігоря Талалаєвського «Аліг’єрівський лейтмотив» стосувався також і поняття «радянський». Усе почалося тоді, коли в 1951 році секретаря секції єврейських письменників України Матвія Талалаєвського заарештовують за сфабрикованим звинуваченням у космополітизмі та відправляють на 10 років заслання у табір особливого режиму, в казахстанський Степлаґ. Ігор Євгенович згадує, що табір сильно позначився на дідові, який до кінця свого життя ідентифікував себе радянською людиною, а з віком – ще й мовчазною та печальною радянською людиною. До речі, про перебування Мотла Талалаєвського під час повстання в Степлазі (16 травня – 26 червня 1954 р.), у якому більшість із в’язнів – засуджені за політичними статтями українці, а також росіяни, балтійці та євреї, згадує Алєксандр Солженіцин у книзі «Архіпелаг ГУЛАГ». 

Загалом, мені спало на думку, що з цієї бесіди можна писати книгу, знімати фільм, писати картину, оскільки історія родини Талалаєвських (Вассерман, однак «в ті дикі часи не треба було брати єврейське прізвище») без перебільшення й пафосу є частиною великої історії – у датах та іменах. Тут – і про заступництво Максима Рильського у житті Матвія Талалаєвського, і дещо «нашорошений» Андрій Малишко, і Белла Ахмадуліна, і Сава Голованівський, і багато інших важливих постатей у житті родини.

До речі, а ви бачили поставлений Ігорем Талалаєвським у «Ательє 16» мюзикл за п’єсою Бертольта Брехта «Тригрошова опера»? Я, на жаль, ні. Тож тепер це моя мрія. З цього мюзикла Ігор Євгенович прибрав оригінальну музику й, оскільки дуже любив «Бітлз», взяв дев’ятнадцять їхніх пісень, найбільш хітових, і написав власні тексти. А згодом знайшов рок-групу, яка й заспівала всю рок-оперу. Як же добре, що Ігор Талалаєвський під час бесіди розповів про цю захопливу і таку важливу історію. І не тільки про неї.

«Смерть близьких людей не облегшується нічим. Єдине, що ми можемо зробити, продовжуючи жити – це зберегти пам’ять про них. Ми передаємо цю пам’ять своїм дітям, і тоді рукописи не горять, не забуваються слова» – таким висловом завершує свої спогади директор Центру Юдаїки й головний редактор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг про Мирона Семеновича Петровського – українського літературознавця і письменника. Для Леоніда Фінберга Мирон Петровський передусім друг, близька людина, енциклопедичність знань якої захоплювала і вражала. 

Спогади настільки щільно взаємопов’язані подієво, що так легко побачити за всім сказаним сенс – і цього доленосного знайомства, і любові до книг, і їхніх пошуків і написань. Але найперше – це сенс життя: він у Слові, як і Початок. У спогадах згадується виступ Мирона Петровського на науковій конференції, організованій Леонідом Фінбергом у Єрусалимі, з доповіддю «Трагедія ідеї вселюдності або три повороти однієї долі» про Іллю Еренбурга, постаттю якого літературознавець цікавився предметно. Пройшли роки, за ними вже були сотні важливих книг, цікавих проєктів, безцінних знайомств. І от у 2020-му році Мирон Петровський радіє україномовному виданню «Чорної книги» (тривалий час забороненої) Василя Гроссмана та Іллі Еренбурга, що вийшла у видавництві «Дух і Літера». До речі, у тексті йдеться і про саме видавництво, і про історію «Єгупця», а також про Київ і Вічне місто, Романа Корогодського й Леоніда Ушкалова, Івана Дзюбу й Богдана Жолдака… І все це, безперечно, завдяки Мирону Семеновичу Петровському. Скільки ж талановитих людей він звів в одну плеяду, щоб, як пише Леонід Фінберг, не горіли рукописи й не забувалися слова. 

«Вона вчилася вишивати лівою рукою, щоб при операціях користуватися обома руками. 

В Сибіру вона відвідувала батьків у тюрмі, і тоді сказала собі, що не буде революціонеркою». 

Цей спогад на сторінках 32-го «Єгупця» належить Марті Дзюбі про Надію Ісааківну Пільман. Уже з перших рядків спогаду приходить усвідомлення, що зазвичай саме з таких людей пишуться легенди й історії, точніше – такі люди і є легендами й історіями. Надія Пільман у лавах радянської армії закінчила війну у званні майора медичної служби. За її ініціативою відкрито перше в Україні дитяче очне відділення, яке протягом багатьох років було організаційно-методичним і консультаційним центром для дитячих офтальмологів Києва та України. Згодом Надія Ісааківна стала лікарем доньки Івана та Марти Дзюб. Власне, з цього моменту й починається історія, яку оповідає Марта Володимирівна. І в цих тяжких спогадах про хворобу доньки, арешт Івана Михайловича та інші події стільки міститься взаєморозуміння і підтримки з боку Надії Ісааківни, стільки відданості й професіоналізму медичній праці, а скільки порядності. Адже, як згадує Марта Володимирівна, після арешту чоловіка – «…раптом – порожнеча. Параджанов Сергій, сім’я Фуженків, І. Сенченко та О. Компан, сім’я Кочура, Паламарчуки, Григір Тютюнник, Григорій Гавриленко і Микола Лукаш – це, мабуть, усі, хто не боявся… Багато порядніше поводилися мої «не літературні» друзі – вони всі й далі залишилися моїми друзями…». А ще Марта Дзюба згадує Пільманове «Отсутствие телевизора в квартире – признак культуры». Тож, якщо маєте телевізора вдома, викиньте його й візміться за 32-й випуск «Єгупця», у ньому стільки світу і світла.

МИСТЕЦТВО

Досить часто побутує хибна думка, що історія – це дати, їхня чітка хронологія. Однак за кожною датою стоїть людина, а отже, історія пишеться іменами. Мистецтво – завжди і всюди є тим явищем культури, яке дає відповідь на важливе питання «для чого?» Тобто, з якою метою народжується мистецтво. Особливо гостро це питання окреслюється під час війни: як часто ми чули з 24-го лютого, що культуру під час війни треба поставити на паузу? Думаю, хоча б один раз, але чули. Ні, мені в жодному разі не йдеться про «культурний фронт». Щиро кажучи, не люблю цих пафосних і порожніх словосполучень, адже тут важливість і вагу мають дії, а не назви. Отже, знищення ворога дає відповідь на питання «хто ми?», а мистецтво відповідає на питання «які ми?» – у сенсі нашої ідентичності, її цінності, ролі та місця у власній країні та світі. 

Мистецтво – це фундамент ідентичності. Про нього і йдеться у «Єгупці». Дослідниця Анна Уманська у статті «Михайло Глейзер. Ескізи костюмів до вистави «Поминальна молитва» у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка» пише про спектакль Сергія Данченка, поставлений на п’єсу Григорія Горіна, що була написана за мотивами «Тев’є-молочара» Шолом-Алейхема. Вистава «Поминальна молитва», прем’єра якої відбулася 23 грудня 1989 року, стала такою, що, як писав критик та історик театру Ростислав Коломієць, «зігріває душу людини, закляклу на вітрах історії між неспокутуваними гріхами минулого й майбутнім, що жевріє на обрії». Такий успіх і чуттєвість вистава здобула великою мірою й через те, що у ролі Тев’є понад 20 років – Богдан Ступка, у ролі Голди – Наталя Лотоцька. Великі актори проживали на сцені великі речі: батьки, діти, любов, повага. І все це – крізь призму єврейської ідентичності. Більше про постановку «Поминальної молитви», а також про костюми і сценографію читайте у статті Анни Уманської. 

А також вашій увазі в означеному розділі представлено ще дві історії від двох талановитих митців – художника і музиканта Олександра Ходченка та народного артиста України, засновника легендарного київського єврейського театру-студії «Мазлтов» Георгія Мельського.

Я довго думала, як на завершення рецензії ще визначити мистецтво так, щоб поєднати в цім визначенні увесь 32-й випуск «Єгупця» – від головних редакторів видання, авторів текстів до останнього згаданого героя в книзі. І, певно, більш витончено й влучно, як висловився в одному з попередніх інтерв’ю Олександр Ходченко, не скажу. Отож, як казав художник і музикант, «…між Бітлз і Леонардо да Вінчі немає жодної різниці! Це речі з галактики повної та прекрасної свободи, а ще десь звучить надзвичайна музика Майлза Девіса! Завдяки цим складникам життя дивовижне, а попереду неймовірна прірва відкриттів». Я ж можу лише додати до цієї прекрасної сентенції силогістичних причинно-наслідкових зв’язків, висновивши, що мистецтво – це свобода. І нехай так буде завжди!     

 

Анна Бахтіна

Перформанс Маріанни Кіяновської у Бабиному Ярі

Перформанс Маріанни Кіяновської у Бабиному Ярі. Репортаж на Еспресо.

До 80-х роковин трагедії Бабиного Яру

Проєкт «Діагноз: війна» про події російсько-української війни

Науково-видавниче об’єднання «Дух і Літера» та Українська асоціація військової медицини за підтримки Українського культурного фонду започаткували проєкт «Діагноз: війна», що має два компоненти: зібрати та зберегти особисті історії учасників подій російсько-української війни та сприяти адаптації ветеранів у суспільстві шляхом просвітницьких зустрічей.

Автори проєкту вважають надзвичайно важливим почути та зберегти історії учасників бойових дій, поранених та полонених, лікарів та парамедиків, волонтерів та капеланів, родичів загиблих та зниклих безвісти… Адже з таких особистих історій і складається наша спільна історія, історія сьогодення. Інтерв’ю записані зараз, у безпосередній близькості до подій про які йдеться, слугуватимуть важливим джерелом знань про найважчий період історії незалежної України та збережуть важливі для наступних поколінь свідчення про ці події.

Онлайн-зустрічі побудовані навколо сучасних книг, які розкривають важливі історичні та соціальні. Переконані, що єднання ветеранів навколо важливих для України історичних подій та часів, як то період Другої світової війни, період дисидентського руху в СРСР, період Майдану тощо, може допомогти представникам спільноти віднайти важливі ціннісні орієнтири, які стануть помічними під час не простої адаптації до мирного життя. А книги, присвячені травматичному досвіду, запропонують механізми його прийняття і подолання.

#запідтримкиУКФ

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 30

30-й номер альманаху “Єгупець” відкриває промова Леоніда Фінберга на врученні премії імені Станіслава Вінценза за гуманістичне служіння та внесок у розвиток регіонів. Розділ “Наші публікації” містить статтю Світлани Сімакової “Партитура доби за матеріалами архіву Мотла Талалаєвського”, написану на базі унікального архіву письменника, що зберігається у Центрі юдаїки. Рубрика “Проза” представлена перекладами творів Олександра Лізена та сучасними інтерпретаціями творів Пауля Целана. У розділі “Поезія” містяться вірші Людмили Херсонської та Веніаміна Блаженного.

(more…)

Ісаак Башевіс Зінґер. Раб. Шоша

Ісаак Башевіс Зінґер (1904–1991) – один з найвидатніших представників літератури їдишем, лауреат Нобелівської премії з літератури 1978 року. У своїй творчості звертався до різних епох у житті східноєвропейського єврейства, однак певне коло тематичних зацікавлень залишається незмінним, адже воно зумовлене досвідом ХХ століття: йдеться зокрема про одержимості ідеологіями і демонами; виправдання Бога, який дозволяє те, що виправдати неможливо; етичне співіснування з іншим, зокрема з тваринами, і вибір не заподіювати зла.

(more…)

Белла Шаєр. Дитячий мат. Дві новели та оповідання

Дебютна книжка ізраїльської письменниці родом із Чернівців Белли Шаєр складається із двох новел і оповідання. Перша новела присвячена життю чернівецького двору у 60-ті роки. Герої новели – діти, та цей тонкий психологічний, повний точних спостережень і пронизливих деталей твір не є дитячим. Друга новела охоплює 20 років із життя тель-авівців Ґаліт і Ґордона і торкається тем любові, сімейних зв’язків і нездійсненних мрій. Дія лаконічного і драматичного оповідання «Задвох», присвяченого темам самотності, еміграції та сімейних стосунків, також відбувається в Ізраїлі.

Книжка «Дитячий мат» потрапила до «короткого списку» престижної ізраїльської премії «Сапір» та нагороджена премією міста Рамат Ган. Це її перший повний переклад, що виходить друком.

(more…)

Михайло Міцель. Політика і параноя: КПУ в боротьбі проти «міжнародного сіонізму» (1953–1986)

Хронологічні рамки книги «Політика і параноя: КПУ в боротьбі проти «міжнародного сіонізму» досить розлогі, оскільки охоплюють період від 1953 р. до середини 1980-х років. Книга змальовує «вегетаріанський» період історії УРСР, коли влада вже не практикувала масових репресій, але в той самий час ідеологічні константи пізнього сталінізму, дещо змінені, залишалися на місці. Однією зі складових пропаганди була так звана «боротьба із міжнародним сіонізмом». Зміст документів партійних, радянських і каральних органів вражає своєю ідеологічною риторикою та латентним антисемітизмом, поєднанням спотвореної реальності і брехні. Побудована на архівних фондах КПУ, книга показує наскільки методи «антисіоністської» пропаганди були далекими від реального життя і не могли вплинути на свідомість тих, хто не знаходив себе в лещатах радянського соціуму. (more…)

Американська єврейська проза: Століття оповідань

Ця антологія представляє тексти американської єврейської короткої прози. Книжка вміщує ціле століття непересічних творів, починаючи з іммігрантської художньої літератури початку ХХ століття і закінчуючи історіями деяких сучасних письменників. Читати її сторінки – значить знайомитися з чудовою і різноманітною літературною традицією. Видання починається оповіданнями двох важливих письменників-іммігрантів початку ХХ століття, Аврома Кагана та Анзі Єзєрської. Далі представлені вибрані твори єврейських американських авторів часу новітньої історії: Ісаака Башевіса Зінґера, Сола Беллоу, Ґрейс Пейлі, Тіллі Олсен, Бернарда Маламуда та Філіпа Рота. Завершується антологія оповіданнями сучасних письменників, чиї твори ілюструють вражаюче розмаїття та життєву силу теперішньої єврейської американської художньої літератури.

(more…)

Єврейські адреси України: Путівник

Цей путівник розповідає про локації в містах і селах України, що пов’язані з історією та культурою українського єврейства. Путівник побудовано за географічним принципом – окремий розділ для кожної області. Оскільки історія єврейських громад в Україні була різною, неоднорідними будуть і розділи путівника. Ілюстративний матеріал дозволяє побачити як культурні пам’ятки, що існують дотепер, так і фотографії тих об’єктів, які не збереглися. Окрему увагу приділено персоналіям – єврейським письменникам, діячам культури, громадським лідерам, меценатам, релігійним діячам і праведникам. Путівник особливо стане в пригоді туристам, які цікавляться єврейською історією країни. (more…)

Скринька з червоного дерева: Єврейська проза Східної Європи другої половини ХІХ–ХХ століть

Видання містить переклади творів одинадцятьох єврейських письменників Східної Європи другої половини ХІХ–ХХ століть: Іцхока Лейб Переца, Шолом-Алейхема, Януша Корчака, Шмуеля Йосефа Аґнона, Бруно Шульца, Ісака Бабеля, Іцика Кіпніса, Іцика Манґера, Ісаака Башевіса Зінґера, Дебори Фоґель, Аврома Суцкевера. Єврейська проза презентована в книзі у більш-менш архітектонічному розмаїтті її видових, жанрових і стилістичних принад: від традиційно повчальної сюжетики, забарвленої притчовою стилістикою письма, до зразків європейської літератури «потоку свідомості», базованій на пишній метафориці, алітераціях, що пов’язують історію із сучасністю, старе з новим, підривають спокій усталених тем і владно ведуть людину до самої себе – туди, де найцікавіше.

Більшість перекладів виконано спеціально для цього видання.

(more…)

Тегілім – Псалми. Коментар рабина Шимшона Рафаеля Гірша (у 2 томах)

Тегілім (Псалми Давидові) – одна з книг Першого Завіту, що є невід’ємною час тиною богослужінь в юдейській та християнській традиціях. Книга склада ється з 150 псалмів з коментарями про повсякденні життєві ситуації, почуття й емоції, знайомі кожному незалежно від релігійних переконань. Рабин Шимшон Рафаель Гірш народився в Гамбурзі в 1808 році. Перший, хто поєднував юдейську традицію з ідеями секуляризму, один з найбільш авторитетних коментаторів біблійних текстів в світі. Його тексти звернені не тільки до знавців Біблії, а й до тих, хто сумнівається в основах віри або навіть втратив її. Видання містить тексти псалмів, детальні коментарі рабина Шимшона Рафаеля Гірша, а також довідкові матеріали – покажчик відповідності назв Танаху та Біблії, глосарії термінів та джерел. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 29

Книга на сайті
видавництва

29-й номер альманаху «Єгупець» починається з бесіди Костянтина Сігова, Леоніда Фінберга, Світлани Карунської, Бориса Херсонського та Олени Файналової щодо відкриття меморіальної дошки Осипу та Надії Мандельштамам. У блоці «Поезія та проза» представлено добірки віршів сучасних поетів та поеток, Ії Ківи, Інни Лісової, Бориса Херсонського. Крім того, читач має змогу ознайомитися з поезіями Зузанни Ґінчанки у перекладах Ярослава Поліщука. У розділі «Критика та публіцістика» опубліковано тексти Валерії Новодворської, Михайла Міцеля, Елеонори Соловей, а також розмови з Маріанною Кіяновською, Юрком Прохаськом та Григорієм Кочуром. У 29-му номері «Єгупця» вперше представлено рубрику «Сторінки історії», в якій читач може ознайомитися з уривками «Чорної книги» та фрагментами спогадів українських політичних в‘язнів. Рубрика «Мистецтво» містить діалог Сергія Якутовича та Акима Левича, а також серію фотографій Максима Дондюка «Умань. Рош га-Шана». (more…)

Рейзеле

Книга на сайті
видавництва

Образотворча книжка-іграшка.

Рейзеле – це ажурні, вирізані з паперу вироби. Багато народів Східної Європи та Азії вважають цей вид мистецтва виключно своїм. Євреї називають такі вироби «рейзеле» (в перекладі з мови їдиш – троянда), українці – «витинанки», білоруси – «віципінки», китайці – «цзяньчжи», німці – «шереншніт», французи – «силует», поляки – «вичінанка», англійці – «пейперкат».

Ми починаємо знайомство з елементами єврейської художньої традиції. Але перше, про що ти маєш дізнатися – це знаки і символи в єврейському мистецтві. Це i є той самий «код», який дозволить тобі прочитати давні сюжети єврейських витворів мистецтва. Свої «коди» мають мистецькі твори всіх народів світу. (more…)

Чорна книга

Книга на сайті
видавництва

Вперше пропонується український переклад «Чорної книги» – збірки свідчень і документів про Голокост, зібраних Єврейським антифашистським комітетом у роки Другої світової війни. Оригінальний текст книги було набрано 1947 року, однак розгортання антисемітської кампанії в СРСР завадило її публікації. 1980 року збірку вперше видано в Єрусалимі. Для істориків, студентів, учителів і всіх, хто цікавиться історією Східної Європи. (more…)

Йорам Канюк. Рік 1948

Книга на сайті
видавництва

По тому, як минуло шістдесят років після Війни за незалежність Ізраїлю, Йорам Канюк намагається згадати, що саме відбулося – і не відбулося – свого часу, коли він був підлітком-солдатом Пальмаху. Як наслідок, маємо зворушливо-гострі і нав’язливо-красиві мемуари, які сам автор вважає художнім твором, адже що таке пам’ять, як не власна історія про минуле. (more…)

Авром Суцкевер. Із Віленського гетто. Зелений акваріум. Оповідання

Книга на сайті
видавництва

Пропоноване видання містить два прозових твори поета Аврома Суцкевера (1913–2010) – книгу нарисів «Із Віленського гетто» та збірку поезій у прозі «Зелений акваріум. Оповідання».

Перший твір Суцкевер написав як свідок подій Другої світової війни та Голокосту – разом із євреями литовської столиці поет був ув’язнений у Віленському гетто. За цих умов Суцкевер із іншими митцями та літераторами кілька років поспіль займався порятунком культурної спадщини литовського єврейства від повного знищення, а пізніше боровся за життя і свободу у складі партизанського загону. Другий твір містить тексти різних років, в яких у притчевій формі переосмислено дитинство, дорослішання та виживання за умов Катастрофи, а також подальшу долю поета, його життя в новоутвореній Державі Ізраїль та несподівані зустрічі під час подорожей світом. Обидва твори Аврома Суцкевера в українському перекладі з їдишу публікуються вперше. (more…)

Сід Джейкобсон, Ерні Колон. Анна Франк: Графічна біографія

Книга на сайті
видавництва

Спираючись на унікальні історичні місця, архіви і безсумнівне джерело – Будинок Анни Франк в Амстердамі, – автори бестселерів Нью-Йорк Таймс Сід Джейкобсон та Ерні Колон створили першу авторизовану графічну біографію Анни Франк. Тут представлене життя батьків Анни, Едіт та Отто; перші роки життя Анни у Франкфурті; поширення нацизму; еміграцію Франків до Амстердама; війну та окупацію; життя Анни у таємній прибудові; зраду й арешт; її депортацію та смерть у Берґен-Бельзені; виживання батька Анни та публікація її вражаючого щоденника.

Видання розраховане на широке коло читачів.

(more…)

Тегилим – Псалмы Давида с комментариями рава Шимшона Рафаэля Гирша. В 2-х томах

Книга на сайті
видавництва

Тегилим (Псалмы Давида) – одна из книг Первого Завета, являющейся неотъемлемой частью богослужений в иудейской и христианской традициях. Книга состоит из 150 псалмов с комментариями о повседневных жизненных ситуациях, чувствах и эмоциях, знакомым каждому вне зависимости от религиозных убеждений.

Рав Шимшон Рафаэль Гирш родился в Гамбурге в 1808 году. Первый, кто сочетал иудейскую традицию с идеями секуляризма, один из наиболее авторитетных комментаторов библейских текстов в мире.

(more…)

Ярослав Поліщук. Фронтирна ідентичність: Одеса ХХ століття

Книга на сайті
видавництва

Гортаючи сторінки культурної історії Одеси ХХ століття, автор книжки аналізує фронтирну ідентичність, що склалася в цьому своєрідному місті. У першій частині праці проаналізовано загальні процеси, що визначили культурне обличчя Одеси, у другій подано портрети визначних мистців – Володимира Жаботинського, Петра Лещенка, Михайла Жука, Бориса Нечерди, Бориса Херсонського. Кожен з них по-своєму втілив образ приморського міста в його змінній ідентичності та незмінній чарівності. І якщо ці постаті сьогодні призабуті, то маємо добру нагоду, аби їх пізнати й оцінити глибше, разом з тим переосмислюючи й феномен Одеси ХХ століття. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 28

Зміст:

Поза рубриками. Леонід Фінберг. Ми не помітили, як змінилися: Промова на церемонії вручення нагороди «Світло справедливості» за моральне, духовне та етичне лідерство.
Проза. Віорел Котик. Ярмулка. Сюзі; Йорам Канюк. Рік 1948.
Поезія. Станіслав Чернілевський. Переклади Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака та Анни Ахматової; Марія Тілло (Абрамович). Вірші.
Критика та публіцистика. Галина Аккерман, Філіп де Лара. Україна, Європа і пам’ять про Голокост; Мирослав Шкандрій. Формування єврейської ідентичності в українській літературі, 1914–1929 (more…)

Ірина Мелешкіна. Мандрівні зорі в Україні: Сторінки історії єврейського театру

Книга на сайті
видавництва

У книжці представлена історія діяльності єврейських театрів на території України в ХІХ–ХХ ст. Унікальне ілюстроване видання вперше докладно розповідає про п’єси, режисерів, художників та акторів кожного з театрів. Подані зображення практично невідомих раніше оригінальних ескізів, афіш та фотографій.

Видання розраховане на дослідників єврейської культури, студентів та усіх, хто цікавиться юдаїкою в Україні. (more…)

Дебора Фоґель. Білі слова: Есеї, листування, рецензії та полеміки

Книга на сайті
видавництва

У книзі представлено теоретичний доробок Дебори Фоґель (1900–1942), постаті знакової для України. У своїх есеях, написаних польською та їдишем, авторка серед іншого розповідає про процес роботи над поетичними збірками «Фігури днів», «Манекени» та збіркою прозових монтажів «Акації квітнуть», обидві з яких вийшли українською у видавництві «Дух і Літера» у перекладі Юрка Прохаська. Окрім літературознавчих питань, статті Фоґель показують глибоку ерудованість авторки в питаннях мистецтва, філософії та психології. Листи, які Дебора Фоґель надсилала зі Львова їдишемовним інтелектуалам в Австралію, Стокгольм та Нью-Йорк розширюють уявлення про європейський та американський модернізм і літературний процес загалом. (more…)

Іван-Павло Химка. Українсько-єврейські взаємини: від історії до пам’яті

Книга на сайті
видавництва

Збірка статей відомого українсько-канадського історика Івана-Павла Химки висвітлює проблеми українсько-єврейських відносин часів Другої світової війни, вивчення яких досі потребує не лише професіоналізму, а й інтелектуальної сміливості. Спираючись на джерела з архівів України, США, Канади, Польщі, Німеччини та Ізраїлю, автор розповідає, як звикання до насильства, організованого та підбурюваного нацистською владою, вивільняло руйнівний потенціал людської психіки, що уможливив етнічні чистки навіть поза сферою контролю окупаційного режиму. Досліджуючи поведінку місцевого населення України під час Голокосту, він показує, що за різних обставин одні й ті самі індивіди могли бути і пасивними спостерігачами, і співучасниками злочинів, і рятівниками. (more…)

Мирослав Шкандрій. Євреї в українській літературі: зображення та ідентичність

Книга на сайті
видавництва

У книзі канадського мистецтвознавця і літературознавця Мирослава Шкандрія проаналізовано, як в українській літературі ХІХ–ХХІ століть відображена єврейська присутність на українській землі. Автор досліджує основні сюжети, образи та парадигми української літературної традиції, пов’язані з українсько-єврейськими відносинами, а також їхню інтерпретацію в різні періоди історії – від відчуження, неприязні та протистояння до порозуміння, взаємодії та спільної боротьби за громадянські та національні права. (more…)

Марша Талмедж Шнайдер. Януш Корчак: скульптор дитячих душ

Книга на сайті
видавництва

Ця книга має дванадцятьох авторів, але розповідають вони про одну людину – видатного польського педагога Януша Корчака та його «Будинок сиріт». У тому Будинку діти дорослішали й загартовувались, навчалися любити птахів та людей, цінувати дружбу і справедливість, спільно вирішувати свої проблеми. Через їхні спогади, записані й переказані американською дослідницею Маршею Талмейдж Шнайдер, ви відкриєте для себе новий світ дитинства, щасливий і трагічний. Цей світ був створений Старим Доктором у реальному місці та в реальному часі – в Польщі, а саме у Варшаві, у першій половині ХХ сторіччя. Ви дізнаєтеся про ставлення до Корчака його колишніх вихованців та вплив, який він мав на їхні долі. (more…)

Михаил Фишгойт. Надежда умирает последней

Книга на сайті
видавництва

В книге представлены воспоминания Михаила Фишгойта, свидетеля советской эпохи. Его тернистый путь, начатый им как добровольцем Красной армии, которому пришлось пройти весь ужас отступления из Крыма, он продолжил в роли разведчика, который дошел до Берлина победителем нацизма. Следующие годы – это опыт ГУЛАГа после доноса одного из товарищей.

Книга Фишгойта убедительно опровергает лживые советские версии истории Второй мировой войны и является одним из самых убедительных свидетельств того времени. (more…)

Юрій Скіра. Покликані: Монахи Студійського Уставу та Голокост

Книга на сайті
видавництва

У монографії розглядається діяльність монахів Студійського Уставу щодо порятунку євреїв під час Голокосту на території Львівської архієпархії Греко-Католицької Церкви. Автор дає відповіді на різноманітні запитання, пов’язані з переховуванням; відображає мотиви, методи та ризики обох сторін акції; розвінчує міфи, які склалися через недостатні знання попередніх дослідників щодо умов місцевості та можливостей рятівників. Монографія відновлює історичну правду та формує комплексне бачення участі студитів у рятувальній акції, яка відбулася з ініціативи їхнього архімандрита митрополита Андрея Шептицького та зберегла життя кільком сотням дорослих і дітей. (more…)

Катерина Рапай. Подвійна експозиція

Книга на сайті
видавництва

Спогади Катерини Рапай – оповідь-свідчення про знаний і незнаний художній Київ другої половини ХХ століття. Нариси про близьких – родину Якутовичів, Григорія Гавриленка, Сергія Параджанова і найближчих – бабусю Зінаїду Йоффе та батьків Ольгу Рапай-Маркіш і Ніколая Рапая сплетені із розповіддю про власне дитинство і навчання в Художньому інституті.

Слово Катерини добре, чутливе, та, водночас, ретельне і без маскувань, − власне, як і належить розповідати історію. (more…)

Сторінки єврейського мистецтва України: Навчальний посібник для учнів ліцеїв

Книга на сайті
видавництва

Цей посібник розгортає сторінки світу єврейської культурної та мистецької спадщини на теренах України. Він розповідає про релігійно-філософський зміст юдейської традиції, що є підґрунтям сучасної єврейської мистецької практики, і детально розглядає еволюцію єврейського мистецтва від його традиційних форм до сьогодення. (more…)

Тарас Шевченко. Кобзар: Вибрані твори. Видання-білінгва. Пер. їдишем Давида Гофштейна

Книга на сайті
видавництва

Ця книга є виданням-білінгвою вибраних творів із «Кобзаря» Тараса Шевченка. Усі вміщені тут переклади їдишем були зроблені впродовж 1920–1930-х років відомим єврейським поетом Давидом Гофштейном (1889–1952). Книга проілюстрована малюнками «бойчукіста» Василя Седляра (1899–1937), якими було оформлено унікальне видання «Кобзаря» 1931 р. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 27

Книга на сайті
видавництва

27-й номер альманаху відкривається текстом виступу Йосифа Зісельса на круглому столі Українсько-єврейських зустрічей у Покантіко, США у 2017 році, “Українські та єврейські дисиденти: від спільної боротьби до самореалізації в національних державах”. Розділ “Проза” містить оповідання Михайла Короля, Фрідріха Горенштейна, Олени Стяжкіної. У цьому ж розділі представлені роботи шкіл перекладів Центру юдаїки: тут читач може ознайомитися з новими, раніш не публікованими перекладами творів сучасних івритомовних авторів – Аймана Сиксека, Сайєда Кашуа, Ефраїма Кішон, – та “батьків” їдишської класики – Іцхока Лейбуша Переца та Шолом-Алейхема. (more…)

Ольга Рапай-Маркіш: життя і творчість

Книга на сайті
видавництва

Книга про скульпторку Ольгу Рапай-Маркіш (1929–2012), одну з найвідоміших постатей в царині української кераміки, розповідає про неї та її творчість. Донька розстріляного у справі Єврейського антифашистського комітету поета і драматурга Переца Маркіша і репресованої як «член родини зрадника Батьківщини» філолога Зінаїди Йоффе, падчерка розстріляного за «український націоналізм» мовознавця і перекладача Бориса Ткаченка, Ольга сама пережила заслання і поразку в правах. Вона розділила трагічну долю безлічі своїх сучасників. Сам світ її робіт у дивний спосіб суперечить її біографії, ніби кидає їй виклик – і водночас є невіддільним від її долі. (more…)

Дебора Фоґель. Акації квітнуть: Монтажі

Книга на сайті
видавництва

Збірка есеїв, «монтажі», як її називала Дебора Фоґель, постала не тільки з листувань (сьогодні зниклих) із Бруно Шульцом, але і з її власних, оригінальних естетичних теорій. Фоґель захоплювалась конструктивізмом у живописі та модернізмом у літературі, але глибоко в душі залишилась митцем-ліриком. Своїм текстам вона старалась надати рис газетного репортажу, композиції, складеної з окремих швидких знимків, таких, що наче не зазнали відбору. Її герої, навмисно схематичні і схожі на манекенів, гуляють вулицями вигаданого, геометричного міста, яке нагадує то Париж, а то Львів. (more…)

Леонід Фінберг. Про різне і трохи про себе

Книга на сайті
видавництва

Леонід Фінберг – соціолог, громадський діяч, головний редактор видавництва «Дух і Літера», директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА, член Виконавчої ради Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу.

Книжка вміщує, у формі інтерв’ю, розповідь Леоніда Фінберга про власну видавничу та менеджерську діяльність, його статті й експертні опитування про актуальні явища української та єврейської історії, а також самвидавний документ – дослідження про правову культуру радянського суспільства на прикладі обговорення «брежнєвської» Конституції 1977 року. А за всім тим, найголовніше – свідчення різних етапів самоусвідомлення й міркувань про культуру, історію та сучасність. (more…)

Сторінки єврейської історії України: Навчальний посібник для учнів ліцеїв

Книга на сайті
видавництва

Пропоноване видання є першим навчальним посібником, який надає уявлення про історію євреїв в Україні від перших повідомлень про їхню присутність у V ст. н. е. до наших днів відповідно до сучасного рівня історичної науки. Особливу увагу приділено подіям і тенденціям XVIII–XX ст. Відображено панораму життя єврейських громад упродовж століть: перебіг політичної історії, організацію побуту, взаємини з сусідами, трагічні сторінки соціальних перетворень, здобутки культури тощо. (more…)

Тарас Возняк. Judaica Galiciensia

Перша частина книги українського культуролога, головного редактора культурологічного журналу «Ї» Тараса Возняка є спробою описати деякі аспекти феномену галицького єврейства і українсько-єврейських відносин як в історичній перспективі, так і на сучасному етапі.

Друга частина книги є своєрідним інтелектуальним путівником по вже не існуючому, проте надзвичайно цікавому, світі галицьких єврейських містечок-штетлів. Ця частина книги побудована як інтелектуальні подорожі до визначних осіб, яких дав світу цей цікавий єврейский універсум. (more…)

Маріанна Кіяновська. Бабин яр: Голосами

Книга на сайті
видавництва

Вірші Маріанни Кіяновської присвячені пам’яті Бабиного Яру. Маріанна Кіяновська – поетка, перекладач, літературознавець, член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України.

У книзі використані ескізи Ади Рибачук та Володимира Мельниченка для проекту пам’ятника жертвам Бабиного Яру, роботу художника Зіновія Толкачова «Талескотен», серії «Майданек», 1944 р., а також фотографія Дмитра Пейсахова з циклу «Бабин Яр». (more…)

Господи, Ти відкриєш уcта мої… Йосиф Зісельс у розмовах з Ізою Хруслінською

Книга на сайті
видавництва

Йосиф Зісельс – громадський діяч, співпрезидент Асоціації єврейських організацій та общин (Ваад) України, голова Генеральної ради Євроазіатського єврейського конгресу, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України. В радянські часи – учасник дисидентського та правозахисного руху, член Української Гельсінської групи, політв’язень.

У бесідах із відомою польською журналісткою Ізою Хруслінською Йосиф Зісельс розповідає про свій життєвий шлях, боротьбу за права людини в СРСР, відновлення єврейських общин у незалежній Україні, українсько-єврейські відносини, проблеми новітньої історії та сучасної політики. (more…)

Генрі Абрамсон. Молитва за владу: Українці та євреї в революційну добу (1917–1920)

Книга на сайті
видавництва

Після краху Російської імперії українці та євреї, подолавши взаємні протиріччя, разом працювали над створенням Міністерства єврейських справ у рамках нової Української держави. Цей сміливий експеримент тривав зовсім недовго – допоки існувала сама незалежна Українська Народна Республіка. Генрі Абрамсон досліджує цей складний період українсько-єврейської історії, показує як складалися міжетнічні стосунки за часів різних українських урядів. Особливу увагу приділено постаті Симона Петлюри і його ставленню до євреїв. (more…)

Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри

Книга на сайті
видавництва

У книзі вміщено статті з українсько-єврейської тематики таких авторів: Іллі Родова, Томаса Губки, Бориса Хаймовича, Леоніда Фінберга, Тараса Возняка та інших. (more…)

Дмитро Цолін. Арамейська мова біблійних текстів і Тарґума Онкелоса

Книга на сайті
видавництва

Ця книга є практичним підручником із вивчення арамейської мови Біблії та Тарґума Онкелоса. Вона містить не лише необхідні теоретичні знання з фонології, морфології та синтаксису, а й вправи, які допоможуть краще засвоїти вивчений матеріал. Наприкінці кожного розділу запропоновано екскурс в історичну граматику, в якому показано зміни граматичних форм порівняно з іншими семітськими мовами. Підручник зацікавить студентів та викладачів, а також усіх, хто вивчає арамейську мову. (more…)

Йоханнес Швалина. Молчание говорит: Настоящее остается, только время проходит. Укреплять мир, осмысливая прошлое. Импульсы для успешной дипломатии

Книга на сайті
видавництва

В эту книгу вошли многочисленные рассказы, жизненные истории, наблюдения психологов, убедительно доказывающие, что тяжелые травматические события имеют долгосрочные последствия и передаются через поколения. О Холокосте молчали преступники, молчали уцелевшие жертвы, молчали свидетели, по чьему равнодушному согласию совершались преступления. За это молчание платят их потомки. На наших глазах развиваются драматические конфликтные ситуации в мире. Одна из главных причин конфликтов – это бремя предыдущих травм. Книга показывает, что тщательная проработка травматических событий прошлого является важным фактором успешного решения насильственных конфликтов настоящего. (more…)

Амос Оз, Фанія Оз-Зальцберґер. Євреї і слова

Книга на сайті
видавництва

Письменник та історик, батько й донька, мандрують сторінками єврейської історії у пошуках відповіді на запитання: чому слова настільки важливі для євреїв? На їхню думку, слова складають живий ланцюг, який простягається від Авраама до всіх наступних поколінь. Обговорюючи багато важливих тем, зокрема тяглість єврейської вченості, час і позачасся, єврейський індивідуалізм, жіночі голоси в літературі, світську єврейську ідентичність, автори показують, що спадкоємність і традиція залежать від записаних слів і постійного діалогу між поколіннями. Майстерно написана, сповнена ліризму і теплого гумору, ця книга розрахована на найширше коло читачів. (more…)

Прорив у безсмертя: Повстання у таборі Собібор

Це видання присвячено повстанню у Собіборі − єдиному в історії Другої світової війни успішному повстанню у таборі смерті. Вперше українською мовою під однією обкладинкою зібрано спогади організатора повстання Олександра Печерського, поему Марка Гейлікмана «Люка», що дала початок міжнародному проекту пам’яті героїв цього повстання, й інтерв’ю його активного учасника, мешканця Києва Аркадія Вайспапіра. Видання є частиною міжнародної кампанії з меморіалізації О. А. Печерського та його бойових товаришів, зокрема з нагородження учасників повстання державними нагородами. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 26

Книга на сайті
видавництва

Спеціальне число альманаху «Єгупець» познайомить українського читача з фрагментами багатої літературної спадщини євреїв Литви, або ж литваків, а також деякими аспектами їхньої культури та історії. (more…)

Йоганнес Шваліна. Мовчання говорить: Теперішнє залишається, тільки час минає. Зміцнювати мир, осмислюючи минуле

Книга на сайті
видавництва

У цій книзі містяться численні розповіді, життєві історії, спостереження психологів, які переконливо доводять, що важкі травматичні події мають довгострокові наслідки і передаються через покоління. Про Голокост мовчали злочинці, мовчали вцілілі жертви, мовчали свідки, за чиєї байдужої згоди коїлися злочини. За це мовчання платять їхні нащадки. На наших очах розвиваються драматичні конфліктні ситуації у світі. Одна з головних причин конфліктів – це тягар попередніх травм. Книга показує, що ретельне опрацювання травматичних подій минулого є важливим фактором успішного розв’язання насильницьких конфліктів теперішнього. (more…)

Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі

Книга на сайті
видавництва

До збірки увійшли тексти доповідей учасників наукової конференції. У статтях висвітлюється роль Митрополита Андрея Шептицького в рятуванні єврейських дітей в Галичині у 1941–1944 роках. Низку статей присвячено аналізу нацистської політики щодо національних та релігійних меншин. Докладно досліджуються механізми співіснування з окупаційною владою, життя в містах у роки окупації. Окремо розглядаються проблеми подолання радянських міфів про історію Другої світової війни, а також досліджуються масштаби та специфіка репресій радянської влади – від початку Другої світової війни до окупації території Західної України. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 25

Книга на сайті
видавництва

«Українсько-ізраїльські відносини сьогодні динамічно розвиваються як на державному рівні, так і на рівні духовних, культурних і міжлюдських зв’язків. В Україні зросла мережа релігійних єврейських громад, синагог, шкіл. У Києві створено Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства. Відповідно, відкрито музейні та дослідницькі центри у Львові, Харкові, Дніпрі, Чернівцях, Острозі. І ми з впевненістю можемо дивитися і в майбутнє» (із промови Президента України Петра Порошенка у Кнесеті). (more…)

Геннадій Естрайх. Культура мовою їдиш: Україна, перша половина ХХ ст.

Книга на сайті
видавництва

У 1920-ті роки з’явилися публікації, автори яких стверджували, що саме в Україні зосередилося багато талантів їдишської літератури. Це справедливе твердження було пов’язано з творчістю Шолом-Алейхема, а також письменників-модерністів так званої Київської Групи – Давида Берґельсона, Давида Гофштейна, Переца Маркіша, Дера Ністера і Лейба (Лева) Квітка. Практично всі вони пізніше стали жертвами сталінських репресій. В цій книзі професор Нью-Йоркського університету Геннадій Естрайх аналізує творчі та ідеологічні пошуки письменників, журналістів, акторів, педагогів, філологів, які брали участь у створенні й розвитку єврейського культурного середовища в Україні. (more…)

Babyn Yar: History and Memory (in English)

During World War II Babyn Yar, like Auschwitz in present-day Poland, became a prominent symbol of the destruction of the European Jews during the Holocaust. This deadly process began in September 1941 with the murder of nearly 34,000 Jews and continued over the next several years with the shootings of tens of thousands more Jews as well as the Roma people, the mentally ill, Soviet prisoners of war, Ukrainian national activists, Communist party members, and ordinary residents of Kyiv taken as hostages. These people were stripped of their dignity as individuals and subjected to inhuman brutality and then murdered. Babyn Yar became one of the most traumatic sites in the Ukrainian experience of World War II. (more…)

Бабин Яр: історія та пам’ять

Книга на сайті
видавництва

Висвітлено історію Бабиного Яру – однієї з найбільш вражаючих людських трагедій, котру спричинив нацистський окупаційний режим. Досліджується політика пам’яті/забуття Бабиного Яру від сталінських часів до сьогодення. Книжка стала результатом співпраці науковців із різних галузей знання і різних країн світу – України, Канади, Нідерландів, США, Ізраїлю, Франції, яких поєднало усвідомлення важливості збереження пам’яті про Бабин Яр як символ Голокосту та інших трагедій XX століття. (more…)

Денис Соболєв. Res Judaica: Євреї і Європа

Книга Дениса Соболева пропонує незвичний підхід до єврейської інтелектуальної історії: вона розглядається не як історія нації чи релігійної групи, а як історія «острівної» цивілізації. З особливою увагою Соболев розглядає межі цієї цивілізації й точки її дотику з іншими культурами. Кожний з розділів книги присвячено одному з аспектів складної, а часто й трагічної взаємодії єврейської та європейської цивілізацій. Крок за кроком, книга Соболева аналізує ключові моменти єврейсько-європейської інтелектуальної історії: від історії хазар, поезії ібн Езри та прози ібн Шабтая до текстів Осипа Мандельштама, Вальтера Беньяміна, Жака Дерріди, і, нарешті, сучасного «російського» Ізраїлю.

(more…)

Жанна Ковба. Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «Остаточного розв’язання єврейського питання»

На матеріалах архівних джерел, мемуарів, записаних авторкою усних спогадів корінних галичан: українців, поляків, євреїв – свідків подій, розглянуті соціальні, економічні умови життя трьох народів у міжвоєнні роки, в час Другої світової війни. Основна увага приділяється поведінці місцевого населення в роки так званого «остаточного розв’язання єврейського питання». Вперше публікуються імена галичан: поляків та українців, котрі були знищені фашистами за допомогу євреям. Більш повно, ніж у попередників, представлено дані про галичан – Праведників народів світу. Становить інтерес для істориків, соціологів, українознавців, тих, хто цікавиться історією, сучасністю, перспективою міжнаціональних взаємин.

(more…)

Дебора Фоґель. Фігури днів. Манекени

В книзі представлені переклади українською поетичних творів філософа, літературознавця, перекладача й письменниці Дебори Фоґель (1900?–1942). В ліричних збірках «Фігури днів» і «Манекени» знайшли відображення погляди автора на тогочасні життєві цінності, переконання в важливості модернізаціїта урівноправнення культури їдишу, глибоке відчуття поетом модерного Львова, а також її особисті переживання. (more…)

Давид Фишман. Вокруг идиша: Очерки истории еврейской культуры в России и Польше

Книга на сайті
видавництва

В этой книге рассматривается становление культуры
на идише в ее восточноевропейском контексте. В очерках, составивших книгу, предпринимается попытка взглянуть на эту культуру с исторической точки зрения, что означает – связать тенденции ее развития с общественнополитическими условиями, а также с различными интеллектуальными течениями в среде евреев Восточной Европы. Анализируется также место идиша в восточноевропейской еврейской культуре в целом – культуре, являвшейся со второй половины XIX века трехъязычной, то есть создававшейся на иврите, идише и русском (или польском) языках. (more…)

Сінтія Озік. Метафори і пам’ять: Вибрані есеї

Книга на сайті
видавництва

Українському читачеві вперше запропоновано добірку есеїв Сінтії Озік, знаної сучасної американської письменниці, лауреатки багатьох літературних премій. Це – колаж із текстів, що увійшли до п’яти головних томів есеїстки, який відображає еволюцію її літературознавчих і філософських поглядів.

Озік існує на перетині трьох її ролей – «ребе, феміністка й послідовниця Генрі Джеймса». У цій добірці представлені тексти, що демонструють усі три іпостасі. Вибір текстів продиктовано намаганням максимально показати динамічний і не дуже гладкий діалог між цими ролями, що балансування між ними й диктує тематичний засяг художніх і критичних творів Сінтії Озік. Ці іпостасі також штовхають письменницю на пошуки символічної мови для висловлення сформованої на їхньому перетині нової ідентичності, що для неї не було місця у старому літературному каноні. Цікаві читачам будуть і роздуми Озік про вагання між культурною універсальністю й національною окремішністю, як і її приклади допитливого, але критичного прочитання проблематичних сторінок культурної спадщини. (more…)

Юліан Тувім. Поезії та контексти

Це видання є найбільш повним авторським збірником українських перекладів Юліана Тувіма. Маріанна Кіяновська не лише талановито переклала понад півтори сотні його поезій, а й створила унікальний портрет-реконструкцію польського поета єврейського походження на тлі епохи, на тлі більш як півстолітньої історії Польщі. Перекладач спробувала розкрити феномен таланту й особистості Юліана Тувіма, не уникаючи при цьому болісних і складних тем. Відтак, “Поезії та контексти” – це не лише вірші, а й факти (в іменах і датах), уривки зі спогадів сучасників, які особисто знали Тувіма. Ними зафіксовано барвистий і суперечливий образ однієї з найвидатніших і найтрагічніших постатей у польській культурі XX століття.

(more…)

Яків Бердичевський. Народ книги

У роботі Якова Бердичєвського простежуються багатовікові органічні зв’язки російських євреїв з книгою, у кожному окремому випадку позначеної книжковим знаком – екслібрисом. Перед читачем проходить галерея з сотень книжкових знаків, що супроводжуються описом єврейських книжкових зібрань, які були відмічені цими знаками (обсяг і склад бібліотеки, її характеристика і доля, громадська позиція власника і його роль у науці, техніці, культурі, мистецтві тощо). Історичний зріз роботи дорівнює двом століттям – дев’ятнадцятому та двадцятому. Для широкого кола книголюбів.

(more…)

Ізабелла Хруслінська, Петро Тима. Діалоги порозуміння: Українсько-єврейські взаємини

Читачеві пропонується збірник інтерв’ю, які записані впродовж кількох останніх років, аби показати учасників історичних подій нашого часу. Cеред них науковці, публіцисти, дисиденти і громадські діячі. Вони представляють своє бачення українсько-єврейських відносин, формулюють актуальні питання сьогодення. Автори не обминають «гарячі точки» взаємин, найбільш болючі для українців та євреїв. Зазначені у книзі факти, а також досвід знаходження порозуміння українських та єврейських лідерів в останні десятиліття, на думку авторів, варті всебічного висвітлення. (more…)

Мартін Бубер. Ґоґ і Маґоґ

Роман «Ґоґ і Маґоґ» Мартіна Бубера, одного з найоригінальніших та найвідоміших філософів ХХ ст., незвичний для європейського читача. На перший погляд перед нами вигадана історична хроніка, різновид добре відомого жанру «альтернативної історії», яка відбувається в хасидських осередках Галичини і Польщі наприкінці ХVІІІ ст. Проте це – перший, найбільш приступний шар змістів, які зчитуються з текстуальної поверхні роману. На читача, який насмілиться відкрити буберівський «магічний детектив», чекає справжнє інтелектуальне випробування і навіть виклик, адже філософська насиченість тексту, гострота моральних дилем вражає. Книга створювалась чверть століття і була закінчена у 1941 році. Добре відома європейській літературі тема – роль особистості в історії – набуває у Бубера виміру екзистенційної боротьби за справжню цінність людського буття. (more…)

Світ Зої Лерман

Художниця Зоя Лерман народилася, живе і працює в Києві (Україна). Ця книга про її особисту і творчу біографію, складена на основі її особистої розповіді і за спогадами і враженнями її друзів і колег. Живопис і графіка, представлена в книжці, дозволяє скласти враження про творчість Зої Лерман набагато краще, ніж будь-які слова. Зоя Лерман – художник високого поетичного натхнення. Вона наділена унікальним даром передати мовою мистецтва вічні істини добра, любові і краси. Тому її творчість не підпорядкована дії часу. Зоя Лерман не має нагород і звань, які надає влада й офіційні державні організації. Вона – художник у найточнішому і єдиному значенні цього слова. (more…)

Татьяна Деревянко, Юрий Морозов. Еврейские кинематографисты в Украине, 1910–1945 гг.

Ця книга – документальна розповідь про творчий шлях та долю єврейських кінематографістів – режисерів, артистів, організаторів виробництва та прокату фільмів – в період з 1910 по 1945 роки в Україні. Книга вміщує короткі біографічні статті, що базуються на відомостях із різних кінознавчих видань, свідчення колег та родичів кінематографістів; фрагменти відгуків преси того часу, документи цензури, а також сценарії та лібрето єврейських фільмів, більшість з яких втрачено назавжди. Текст доповнено унікальними фотодокументами: портретами, кадрами з фільмів, робочими моментами зі зйомок, рекламними оголошеннями.
(more…)

Олена Боннер, Андре Ґлюксман. На захисті свободи

Ця книга – діалоги знакових постатей межі століть – французького філософа та політичного діяча Андре Ґлюксмана та відомого російського громадського діяча, правозахисника Олени Боннер. Теми діалогів: права людини, подолання наслідків комунізму, міжнародний тероризм, ксенофобія та антисемітизм в сучасному світі. Тексти зацікавлять усіх, хто відчуває свою відповідальність за життя людини в ХХІ столітті. (more…)

Адам Міхнік, о. Юзеф Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем

Ця книга – пошук відповідей на найважливіші запитання життєвого досвіду двох видатних європейських мислителів. Незвичність цього діалогу в тому, що його за участі колеги-журналіста – блискучого інтерв’юера Яцека Жаковського – провадять уособлення двох різних світів: головний редактор найбільшої польської щоденної газети Gazeta Wyborcza Адам Міхнік – світський політик, дисидент, інтелектуал, та знаний польський філософ і публіцист отець Юзеф Тішнер – римокатолицький священик, професор Папської академії.  (more…)

Ханна Арендт. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі

Книга Ханни Арендт – одного з найвидатніших мислителів ХХ століття – написана за матеріалами судового процесу над нацистським лідером Адольфом Айхманом 1961 р. Висвітлюючи роль Айхмана в “остаточному розв’язанні єврейського питання”, дослідниця детально аналізує події, що відбувалися під час Голокосту в різних країнах Європи. Авторитетна та вражаюча розповідь Ханни Арендт вперше з’явилась у вигляді серії статей в газеті New Yorker у 1963 році та збурила хвилю дискусій серед інтелектуалів США та Європи. У книзі є післямова, написана авторкою у відповідь на палкі суперечки, що довгий час точилися навколо видання після його першої публікації. Книгу відкриває передмова відомого ізраїльського журналіста та публіциста Амоса Елона.

(more…)

Обрії порозуміння

У книзі зібрані тексти, які, на думку видавців, сприятимуть осмисленню людської солідарності, толерантності та порозуміння. Розрахована на широкий загал читачів, які шукають відповіді на непрості виклики часу.

(more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 22

В 22-ому номері альманаху «Єгупець» рубрика «Поезія» представлена віршами Григорія Фальковича, Бориса Херсонського, Ілони Тайх та Олексія Зараховича. У розділі «Проза» опубліковані уривки з роману Інни Лєсової «Янтарная Комната», лібрето та зонги мюзикла «Мотеле» Гелія Аронова та оповідання Йосла Бернштейна (пер. з їдишу) та Амоса Оза (пер. з  івриту). У розділі «Критика та публіцистика» надруковані дослідження Йоханана Петровського-Штерна про єврейсько-українську ідентичність Грицька Кернеренка, Йоанни Лісек про поетку та феміністку Хану Левіну, Геннадія Ейстрайха про радянський їдиш 1920-х на матеріалі прози того часу. (more…)

Зібрання творів М. Я. Береговського “Єврейський музичний фольклор” у форматі CD

Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства видав у вигляді комплекту CD (електронних книг) зібрання творів М. Я. Береговського “Єврейський музичний фольклор”:

Том 1. «Робітничі та революційні пісні. Рекрутські пісні та пісні про війну» (зміст)

(more…)

Єжи Фіцовський. Регіони великої єресі та околиці

Великого прозаїка Бруно Шульца час і обставини прирекли на смерть від гестапівської кулі та забуття. Проте польський поет і літературознавець Єжи Фіцовський (1924-2006) урятував пам’ять про геніального дрогобичанина, упродовж 60 років невтомно шукаючи його земні сліди та інтерпретуючи літературну, графічну, епістолярну й критичну спадщину. Ця книга – опис цієї видатної пригоди духу, своєрідний інтелектуальний детектив, пам’ятник багатокультурному середовищу Галичини, безповоротно зруйнованому нацистами й комуністами. (more…)

Селім Ялкут. Світ Бориса Лєкаря

Ця книга про Бориса Лєкаря (1932 – 2010) – художника, архітектора і дуже світлу людину. Його творчість являє собою сплав художньої традиції і новаторства. Борис Лєкарь – незвичайний художник, як незвичайний та унікальний поет, що намагається відтворити гармонійну картину світу, перенести стан власної душі в пластичні образи. Книга відтворює світ і творчу біографію Бориса Лєкаря на тлі рідних для нього міст – Києва та Єрусалима.

(more…)

Михайло Міцель. Остання глава: Агро-Джойнт в роки Великого терору

Серед сотень тисяч невинних жертв Великого терору 1937–1938 рр. одну з маловідомих груп репресованих складають співробітники Агро-Джойнта – агрономічної корпорації, яка була заснована 1924 р. Американським єврейським об’єднаним розподільним комітетом і яка працювала в СРСР за згодою з радянською владою аж до 1938 р. Пропонована увазі читача книга присвячена «останньому розділу» в історії Агро-Джойнта – дослідженню крізь призму людських доль деталей трагічного фіналу його діяльності.

(more…)

Бруно Шульц. Літературно-критичні нариси

Ця збірка літературно-критичних, теоретично-літературних та філософських текстів Бруно Шульца відкриває нову грань творчості мистця й дозволяє поглянути на нього як на талановитого літературного критика, уважного до сучасного йому літературного дискурсу. Бруно Шульц постає як філософ й теоретик літератури, який створив оригінальну концепцію літературної творчості, запропонував власний інструментарій аналітичного прочитання і рецепції художнього тексту. Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.

(more…)

Бруно Шульц. Книга листів

Великий польський письменник Бруно Шульц (1892–1942), котрий усе життя мешкав у Дрогобичі й загинув там від рук нацистів у часи Шоа, був видатним епістолографом. Його листи часто ставали зав’язком майбутніх оповідань, є високими зразками прози магічного реалізму. «Книга листів» – збірка усіх вцілілих листів до друзів, колег, партнерів у видавничих і мистецьких починаннях, освітянських установ. Вона також містить віднайдені листи до Бруно Шульца, які дозволяють краще зрозуміти перипетії індивідуальної біографії митця, його творчі пошуки та осягнення. Це листування понад 60 років збирав видатний польський поет, есеїст і культуролог Єжи Фіцовський (1924–2006).

(more…)

Мартін Бубер. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням

Ця книга – зустріч зі світом ідей Мартіна Бубера, філософа, мислителя, письменника, сила думки якого визначила інтелектуальні шляхи ХХ століття. Книга включає два тексти філософа – «Я і Ти» і «Шлях людини за хасидським вченням». Перший – найвідоміша філософська праця Бубера. Саме цей невеличкий трактат став своєрідним маніфестом філософії діалогу ХХ ст. Філософ пропонує звернутися до Іншого не як до речі, об’єкту – Воно, а як до Ти, такого ж суб’єкту діалогу, як і Я. Неоціненним є і внесок Бубера у вивчення хасидизму.

(more…)

«І покоління приходить…» Антологія сучасної ізраїльської поезії

Антологія знайомить читачів із творчістю 16 ізраїльських авторів у перекладах провідних українських поетів. Книга є документом поетичного покоління, що об’єднує поетів, які народилися в Ізраїлі, та репатріантів із різних куточків світу; вихідців із родин, які оминули лиха Другої світової, і нащадків європейських євреїв, урятованих під час Катастрофи. Серед сучасних авторів Антології є поети, заангажовані у процеси арабо-ізраїльського протистояння, й такі, що відмежовуються від політики; вихідці з ультра-ортодоксального середовища і світські євреї; містяни та мешканці кібуців…

(more…)

Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки

Книга «Єврейська цивілізація: Оксфордський підручник з юдаїки» є перекладом The Oxford Handbook of Jewish Studies. Це – унікальне для української гуманітаристики видання, у якому представлено історію науки про єврейство від її зародження до сьогодення. Перед читачем відкривається весь обшир «єврейської цивілізації»: історія громад у різних регіонах (мусульманські країни, християнський Захід, Центрально-Східна Європа та ін.) та за різних часів (талмудичний період, Середньовіччя, модерна доба, новітні часи).

(more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №21

У розділі «Поза рубриками» читач має змогу ознайомитися з сучасною ізраїльською поезією у перекладах українською Маріанни Кіяновської, Наталки Білоцерківець, Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Юрка Прохаська та Петра Рихла. Розділ «Драматургія та проза» вміщує драму Й.Соболя «Гетто», твір У.Глібчук «Дім шайтана» та історичне оповідання Н.Забари «На перехрестях доріг». Розділ «Поезія» – «Зрілі вірші» Ю.Тувіма. У розділі «Наші публікації» опубліковано спогади В.Чаговця про Шолома-Алейхема і незакінчений сценарій С.Параджанова «Золотой обрез».

(more…)

Михайло Кальницький. Путівник «Єврейські адреси Києва»

Автор книги відомий історик Михайло Кальницький, член колегії Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури протягом багатьох років досліджує минуле та сучасність Києва. Узагальненням багаторічної праці дослідника стала книга «Єврейські адреси Києва», оформлена у вигляді популярного видання – путівника. Вона розповідає про життя киян, їхній побут та заняття. Окремі розділи присвячено пам’ятним місцям і єврейським некрополям. У книзі описано десятки об’єктів – будівель, споруд – в яких відбувалися основні події єврейського життя у ХIX-XX століттях (more…)

Давид Гофштейн. О білий світе мій… Вибрані поезії

Ця книга – найбільш повне зібрання перекладів українською поетичної спадщини великого єврейського поета Давида Гофштейна. В основу книги покладений двотомник вибраних творів Д. Гофштейна, виданий мовою оригіналу 1977-го року в Тель-Авіві (Ізраїль) видавництвом «Ісроел-бух», та «Вибране» Д. Гофштейна, видане українською 1968-го року в Києві видавництвом «Радянський письменник». Упорядником обох видань була вдова поета, Фейга Гофштейн. У пропонованій книзі відновлені всі присвяти й епіграфи, що зі зрозумілих причин не могли бути оприлюднені в українському виданні за радянських часів.

(more…)

Гілель Казовський. Книжкова графіка митців Культур-Ліґи

Художній альбом «Книжкова графіка художників Культур-Ліґи» представляє ще один аспект творчого феномену київського аванґарду.  Альбом – свого роду продовження книги «Культур-Ліґа: художній авангард 1910–1920-х років». Якщо перша книга представляла творчість митців Культур-Ліґи в цілому, то друга звертає увагу на один із найяскравіших, але мало досліджених жанрів – книжкову графіку. До альбому увійшли репродукції робіт Н. Альтмана, М. Епштейна, Г. Інгера, Е. Лисицького, І.-Б. Рибака, О. Тишлера, Й. Чайкова, М. Шагала, Н. Шифріна, С. Шор.

(more…)

Міна Дойч. Спогади лікаря про Голокост

Автобіографічна книга Міни Дойч – це щира оповідь, яка охоплює роки Голокосту, прожиті у підпіллі, та післявоєнні роки життя авторки. Незважаючи на чималі втрати, страждання та поневіряння, Міна мала величезну силу духу та любові до життя, якою надихала своїх близьких. У скрутних умовах переховування вона виховала доньку, а з часом реалізувала свої медичні знання. Сила духу авторки є незаперечним взірцем для прийдешніх поколінь. (more…)

Отець Патрік Дебуа. Хранитель спогадів. Кривавими слідами Голокосту

«Хранителями спогадів» у давнину називали тих, хто зберігає й передає нащадкам родинні історії – пам’ять про рід, а отже, й про них самих. Тож не випадково родинна й особиста історії отця Патріка Дебуа, одного з таких «хранителів спогадів», розгортаються на тлі спогадів українських селян про масові вбивства євреїв у роки німецької окупації і тим самим стають часткою спільної павутини культурної, національної й загальнолюдської пам’яті про Голокост.

(more…)

Ян Пауль Гінріхс. Міф Одеси

Одеса – назва не лише міста, а й міфу. Назва, яка викликає різні сподівання й уявлення, започатковані в літературі, кіномистецтві, театрі. Темою цієї книги є внесок російської літератури ХХ століття в побудову міфу про Одесу. Місто подарувало людям талановитих літераторів, які, в свою чергу, дарують світові Одесу. Унікальні образи міста постають із текстів І. Буніна, К. Паустовського, І. Бабеля, І. Ільфа і Є. Петрова, В. Катаєва та Ю. Олеші, які майстерно об’єднав та представив читачеві нідерландський письменник Ян Пауль Гінріхс.

(more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №20

В рубриці «Проза» вміщено тексти Р. Кофмана «Пасторальная симфония, или как я жил при немцах», С.Алексеевич «Время second-hand. Конец красного человека» та Д.Соболєва «О человеческой пыли. Из «Книги сказок». Рубрика «Поезія» представлена віршами Ш.І.Габіроля, М.Юдковського, Л.Череватенка та Г.Фальковича (Вступне слово С.Черепанова). В рубриці «Наші публікації» читач знайде тексти Є.Меламеда «Красовский, известный по делу Бейлиса», Гаррі Ланга «Серед євреїв у Києві» (Публікація та вступ Р. Сербина), Кн. Н.С.Трубецької «О расизме» (Вступна стаття В.Скуратовського). (more…)

Яніна Гешелес. Очима дванадцятирічної дівчинки

Ця книга – документальна оповідь, врятованої з Янівського ґето Яніни Гешелес. Спогади Яніни є самоцінними і вкрай важливими, адже це розповідь однієї з небагатьох, кому пощастило вижити. Однак ще більшу цінність спогадам надає те, що вони були написані одразу ж після того, як дівчинка опинилась на волі, з «фотографічною точністю дитячої пам’яті», як пише у передмові проф. Ярослав Грицак. Розповідь Яніни – це не тільки її особиста історія, це також портрети діячів єврейської громади та членів польської таємної організації «Жеґота», що організовувала рятування в’язнів ґето. (more…)

Полін. Вибрані статті

Це видання є збіркою вибраних статей із часопису «Полін: дослідження польського єврейства» за 1999 – 2004 роки. Українською було перекладено статті, присвячені історії євреїв на нинішніх українських територіях, й зокрема, галицьких євреїв, дослідженню мови та літератури їдиш, а також низка статей з історії єврейської освіти, книгодруку та архітектури.

(more…)

Марк Епштейн. Повернення майстра. Альбом-каталог

Художній альбом «Марк Епштейн. Повернення майстра» представляє творчий доробок талановитого митця київського аванґарду.  До альбому увійшли кращі, із тих, що збереглися, графічні, живописні, сценографічні твори Марка Епштейна, а також його книжкова графіка та фотографії його скульптур. Це близько 60 робіт майстра, багато з яких  публікуються вперше. (more…)

Мішель Мазор. Зникле місто. Свідчення в’язня Варшавського ґетто

Відомо, що серед матеріалів про історію Варшавського гетто небагато свідоцтв учасників цих подій. Саме тому спогади Мішеля Мазора вражають, а описані події видаються ірраціональними, такими, що не могли мати місця в світовій цивілізації ХХ століття. Автор цієї книги – син відомого київського адвоката – в молоді роки виїхав до Варшави, де отримав юридичну освіту і працював юристом. Вони з дружиною пережили весь жах Варшавського ґетто і залишилися живими попри все. Ця книга – свідчення про людське життя в нелюдських умовах, становить інтерес для широкого кола читачів, які небайдужі до історії людства і людяності.

(more…)

Євреї та слов’яни №22. Їдиш – єврейська національна мова через 100 років. Матеріали Чернівецької Міжнародної Конференції з мови їдиш

Збірка об’єднує майже 30 авторів – науковців та дослідників із Ізраїлю, США, Австрії, Великобританії, Франції, Польщі, Росії, Білорусі та України, котрі вивчають минуле, теперішнє та майбутнє мови їдиш.

Зміст

(more…)

Моїсей Лоєв. Сторінки історії єврейського театру (1876-2009)

Ця книга про єврейський театр: екскурси в історію, неймовірні повороти доль… Засновник сучасного єврейського театру Авраам Гольдфаден, уславлені режисери Євген Вахтангов і Всеволод Мейєрхольд, московський ГОСЕТ Олександра Грабовського з чудовим художником-сценаристом Олександром Тишлером, із видатним Соломоном Михоелсом та Беньяміном Зускіним, творчий шлях європейських та американських єврейських театрів, «блукаючі зірки» – видатні єврейські актори та актриси, котрі увійшли до плеяди світових театральних зірок… – прекрасні, одухотворені обличчя, споглядають на читача зі «Сторінок», любовно укладених Мойсеєм Лоєвим. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №19

У 19 числі часопису представлені наступні матеріали: Драматургія та проза: Савийон Либрехт. Банальность любви. Перевод В.Радуцкого; Сергій Черепанов. Три оповідання. Переклад О.Порядинської; Михаил Юдовский. Жаркое бабы Фиры. Поезія: Инна Лесовая. Стихотворения; Пауль Целан. «долучи мене до мигдалю…». Переклад П.Рихла. Наші публікації: Юрій Федькович. Ренегат; Лідія Ковалень. Новела Юрія Федьковича «Der Renegat»; Д.М.Ратгауз: Снова в Киеве; Мартін Грей. (more…)

“Це був наш дiм, наш свiт… Єврейськi Чернiвцi. Незабутий образ”. Ілюстрована карта-схема

У старовинних Чернівцях, багатонаціональному та багатокультурному місті з дивовижним поєднанням архітектурних стилів, існує багато пам’яток єврейської архітектури, які були осередками усіх проявів національного, релігійного, культурного та побутового життя євреїв аж до Другої світової війни. В Ілюстрованій Карті-схемі уміщено найвідоміші з них: Єврейський Нацiональний дім; Велика синагога; Синагога «Темпль»; Синагога «Бейт-Тфіла Біньямін»; Хоральна синагога «Бейт-Арес», Синагога на єврейському цвинтарі; Будинок і синагога Боянер Ребе; Синагога «Хевра Теілім»; Синагога «Бейт-Ізраїль Аксельрод»; Синагога Мордко і Таубі Корн; Синагога Арона і Фріди Голдфрухт; Товариство «Моргенройт» і єврейський театр; Гуртожиток і їдальня «Менза» для бідних єврейських студентів; (more…)

Музей історії та культури євреїв Буковини. Буклет

Буклет присвячений Чернівецькому Музею історії та культури євреїв Буковини. Експозиція музею охоплює період, починаючи від кінця 18 ст. до середини 20 ст. Значна кількість експонатів – старовинні книги, документи, поштові листівки, предмети релігії та побуту. Вагоме місце займає релігійне життя євреїв Буковини. Музей знайомить з єврейськими культурними та політичними рухами кін. 19 – поч. 20 ст., літературним процесом на Буковині, а також повсякденним життям євреїв, їх вподобаннями та духовними потребами.

(more…)

Хроніка Натана Гановера. Глибокий мул

Праця Натана Ганновера – одна з найвідоміших єврейських хронік, присвяченим подіям 1648-1649 рр. в Україні. Оповідь про розгром єврейських громад поєднана з особистими спогадами та враженнями автора, доповнена свідченнями очевидців. В традиціях єврейської проповідницької літератури Ганновер пояснює трагедію євреїв недотриманням заповідей і «муками, що сповіщають пришестя Месії», проте усвідомлює і соціальні причини тогочасних селянських повстань та бунтів.

(more…)

Журнал “Антиквар”. Народ Книги. Тексти і образи

Третій номер журналу «Антиквар», виданий спільно співробітниками «Антиквару» та співробітниками Центру юдаїки присвячений букіністичній юдаїці, книгам народу Книги. В номері вміщені наступні статті:

  • Эдуард Гринберг. «Венец всем наукам». Из истории еврейского книгопечатания
  • Интервью с Леонидом Финбергом. Не хлебом единым… О книжной коллекции Центра иудаики НаУКМА рассказывает его директор (more…)

Інна Лєсовая. На асфальтовому берегу. Вірші

Книга віршів Інни Лісової приходить до читача пізніше її прозових творів («Дама сдавала в багаж…», «Пасьянс «Четыре дамы», «Бессарабский романс»). Але це не «вірші прозаїка» (як буває і «проза поета»), а ліричний відгомін спогадів до ненаписаного роману про особисту долю.

(more…)

Культур-Ліґа. Популярний журнал про творчість майстрів образотворчого мистецтва “Галерея мистецтв”

У листопаді 2009 року вийшло число журналу «Галерея Мистецтв», присвячене феномену авангардного мистецтва художників «Культур-Ліґи». Текст журналу презентує для широкого загалу інформацію, яку, виданий в 2007 році Центром юдаїки, альбом-каталог ««Культур-Ліґа»: художній авангард 1910–1920-х років» відкрив для професіоналів: мистецтвознавців, культурологів, істориків. В журналі можна дізнатися про історію створення їдишиської організації «Культур-Ліґа», про ідеї, які надихали її творців, про принципи роботи художньої секції «Культур-Ліґа», про коло художників, які були членами організації, про найбільш цікаві твори живопису, графіки, скульптури, сценографії та книжкового дизайну. В підготовці числа приймала участь співробітниця Центру – Олександра Межевікіна.

(more…)

Журнал “Антиквар”. Єврейські мотиви

Улітку 2009 року вийшов спецвипуск журналу «Антиквар» «Єврейські мотиви», підготовлений спільно співробітниками «Антиквару» та співробітниками Центру Юдаїки. У номері вміщені статті:

  • Анна Васильченко. Благотворительность в еврейской традиции
  • Леонид Финберг. «И расскажу сыну своему…»
  • Интервью с Мироном Петровским. «Неоднозначные вопросы”

(more…)

Жанна Ковба. Останній рабин Львова. Єзекіїль Левін

На матеріалах архівних джерел, преси, спогадів галичан-євреїв, поляків, українців – висвітлюється релігійне життя юдейської громади Львова міжвоєнного періоду, діяльність рабинів та рабинату, їхні долі в часи Другої світової війни. Вперше описано життєвий шлях, служіння вірним, духовна спадщина рабина синагоги Темпль Єзекіїля Левіна, його дружні зв’язки з Митрополитом Греко-Католицької Церкви Шептицьким. Рабин Левін загинув 1 липня 1941 р., рятуючи своїх вірних. Для широкого читацького загалу, зацікавить науковців, краєзнавців, які досліджують історію Львова, як одного із центрів європейського єврейства.

(more…)

Курт Зонтгаймер. Як нацизм прийшов до влади

Ця книжка про німецький досвід історії від кінця Першої світової війни до приходу до влади нацистів. Зацікавлення людства тими подіями пояснювати навряд чи треба – нацистська ідеологія, а за тим практика втілення ідей націонал-фашизму коштували людству десятків і десятків мільйонів людей, вбитих, знищених, загиблих від голоду та хвороб. Крок за кроком автор описує й осмислює трагічний німецький досвід – шлях від Веймарської республіки до гітлерівського рейху. Книга розрахована на всіх, хто цікавиться історією Європи, історією ХХ століття. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №18

У розділі «Поза рубриками» читач має змогу ознайомитися з промовою президента України В.Ющенка у парламенті Держави Ізраїль Кнесеті 14 листопада 2007. Розділ «Драматургія» вміщує монодраму Й. Соболя. «Я не Дрейфус». Розділ «Проза» – твори Г. Кановича «Игра на вылет», Р.Плотникової «Швед у Полтаві», Я.Лотовського «Премии Оскара», С.Черепанова «Наполеон», А.Фредекінда «Pirsum Ha-Nes», З.Герберта «Апокрифи». Розділ «Поезія» – вірші М.Яснова, О.Лізена, Н.Сагаловського. В розділі «Епістолярія» – листування К. Чуковського з С.Мотовиловою та Л.Первомайського з Ю.Бейдером.

(more…)

Нариси з історії та культури євреїв України

У книзі представлені нариси з історії та культури євреїв, які проживають на території сучасної України, починаючи з прадавніх часів до сьогодення. Нариси висвітлюють різноманітні сторони життя євреїв, віковічні традиції та побут, виникнення хасидизму, розвиток єврейської літератури та друкарства, українсько-єврейські взаємини впродовж століть, трагічну долю українського єврейства під час Голокосту. Частина текстів книги – це нариси про історію єврейського мистецтва, літературу, книговидання, архітектуру, становлення та розвиток єврейського театру та кінематографу.

(more…)

Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане

Ця книга – свідчення духовної особи, рабина Давида Кахане про трагічну долю львівських євреїв у період фашистської окупації, про власний порятунок, порятунок дружини й доньки у монастирях Студійського уставу, резиденції митрополита Шептицького та роздуми автора про Голокост. Уперше подаються спогади українців-галичан про рабина Кахане, інформація про галицьких рабинів і католицьке духовенство часів Другої світової війни. Становить інтерес для істориків, краєзнавців, тих, хто цікавиться історією, сучасністю, міжнаціональними взаєминами. (more…)

Яап Танья. П’ятдесят питань про антисемітизм

Книга Я. Танья – це спроба автора відповісти на типові питання про феномен антисемітизму в історії та в сучасному житті. Книга розрахована на численну аудиторію, а також може використовуватись як навчальний посібник в курсах про толерантність. (more…)

Юлій Шейніс, Селім Ялкут. Бажання бачити

Книга присвячена опису творчих біографій художників, які визначили історію, традицію та естетику образотворчого мистецтва, із давніх часів аж до наших днів. Книга адресована читачеві, який цікавиться живописом і прагне краще його зрозуміти.

(more…)

Журнал “Антиквар”. Українська юдаїка: історія надій

У вересні 2008 року вийшов спецвипуск журналу «Антиквар», присвячений юдаїці: «Украинская иудаика: история надежд». У номері вміщений ряд статей, підготовлених співробітниками Центру або про колекції Центру:

Татьяна Тартаковская. Мечта о еврейском музее. Интервью с директором Центра Леонидом Финбергом.

(more…)

Інна Лєсовая. Бесарабський романс

«Бессарабський Романс» – книга про талановитих людей, дивні повороти долі та багатогранні форми щастя. Тверезий, іронічний і одночасно повний любові погляд автора вихоплює з хаосу двадцятого століття яскраві, несподівані характери, привабливі деталі, точні приклади часу. Куди лишень не заносить життя героїв роману і в глухе бессарабське містечко, і в австро-угорське, румунське, радянське місто Чернівці, і в гетто на території Трансністрії, і в театр Міхоелса в період його останнього підйому і загибелі, і в одеський санаторій для паралізованих дітей… (more…)

Борис Хаймович. “Справа рук наших для прославлення”. Розписи синагоги Бейт Тфіла Беньямін у Чернівцях: образотворча мова єврейського майстра

Розпис синагоги «Бейт Тфіла Беньямін» у Чернівцях – один із рідкісних витворів мистецтва середини XX ст., сповнених справжнім релігійним почуттям. У розписі чернівецької синагоги представлена найширша художня програма зі всіх виявлених у наш час у синагогах Східної Європи. Незважаючи на безліч авторських новацій, цей розпис генетично пов’язаний зі старою середньовічною образотворчою традицією. Художник користується символіко-емблематичною мовою майстрів, які розписували дерев’яні та кам’яні синагоги. Чернівецькі розписи було б неправильно оцінювати з позицій професійного мистецтва, тоді як вони є феноменом чистого релігійного духу, втіленого у пластичних формах. Як будь-який твір фольклору, вони зігріті теплом щирості й безпосередності, якостями, що надзвичайно рідко зустрічаються у витворах професійного європейського мистецтва ХХ ст. (more…)

Євреї та слов’яни, том №19. Євреї, українці та росіяни. Нариси про міжкультурні взаємини

Збірку складають статті 25-ти авторів із різних країн світу, які звертаються до теми єврейсько-слов’янських взаємин. Статті структуровано по трьох розділах: «Історія євреїв в Україні та Росії», «Євреї в українському та російському мистецтві й літературі»,  «Єврейський світ в Україні та Росії». Том містить багатий ілюстративний матеріал, що стосується відтворення образу євреїв в українському сакральному мистецтві.

(more…)

Художній альбом Йосипа Островського. Живопис

Художній альбом Йосипа Островського, члена Всесвітньої асоціації художників і скульпторів, представляє твори періоду 1970–90-х років, так званого «єврейського циклу», в яких панує відтворена із небуття атмосфера єврейського містечка. Художник зумів передати своїм пензлем прості й водночас неймовірно складні для втілення образи. Його герої – містечкові музиканти, ремісники, мудреці з полотнами ТАНАХу та Тори й просто єврейські діти, жінки та старі, в постатях яких відбита вся велич світу людяності й доброти. (more…)

Петро Рихло. Шібболет. Пошуки єврейської ідентичності в німецькомовній поезії Буковини

Шібболет – гебрайське поняття, запозичене з біблійної Книги Суддів (12:4–6). Там воно означає словесний розпізнавальний знак, своєрідний пароль, за яким відрізняють своїх від чужинців. Так зветься також один з найвідоміших віршів Пауля Целана, в якому це слово є символом приналежності до табору гнаних і переслідуваних. Шібболет – це немовби диференційний код людської свідомості, носій національної та мовно-культурної ідентичності. Книга літературознавця і перекладача Петра Рихла присвячена пошукам єврейської ідентичності в німецькомовній ліриці Буковини, де ця проблема нерідко набувала не тільки художньо-естетичного, але й екзистенціального значення. (more…)

Туристична карта “Єврейські адреси Києва”

Багатовікова історія Києва – невіддільна від історії місцевої єврейської громади, виникнення якої сягає часів дохристиянської Русі. Попри всі переслідування, єврейська громада Києва залишила яскравий слід в усіх галузях життя міста. У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття тут плідно працювали видатні підприємці й комерсанти, інженери та вчені, правники та лікарі, літератори та митці. Пропонована мапа, звичайно, не претендує на всеосяжність. За її межами залишилося чимало адрес, пов’язаних з діяльністю видатних київських євреїв, що уславилися на творчій, науковій, громадянській, господарчій, промисловій та військовій нивах. Але й того, що позначене на карті, вистачає, щоб переконатися в історичний глибині та розмаїтті єврейської духовної та матеріальної спадщини в Києві.

(more…)

Микола Мащенко. Дитя єврейське

„Дитя єврейське” – документальна історія порятунку однієї єврейської дитини в смертну для багатьох тисяч київських євреїв годину. І це не тільки данина пам’яті про жахливу історію Бабиного Яру, що вразила світ своєю безмежною жорстокістю. По суті, це сьогоднішня розмова про сучасні системи насильства.

(more…)

Культур-Ліґа: Художній Аванґард 1910–1920-х років: Альбом-каталог

Альбом-каталог «Культур-Ліґа: художній авангард 1910–1920-х років» створено на основі однойменної виставки, що відбувалася в грудні-січні 2007–2008 років в Національному художньому музеї України. Видання містить наукові статті, присвячені діяльності Культур-Ліґи, які вводять у контекст історичної епохи, в якій функціонувала Культур-Ліґа. Це статті Гілеля Казовського, Ольги Лагутенко і Марини Дмитрієвої. Основна частина видання – це репродукції робіт художників-учасників об’єднання Культур-Ліґа, яким передують короткі біографічні довідки про кожного митця. У виданні представлені роботи Н. Альтмана, М. Епштейна, Г. Інгера, А. Кольника, А. Лабаса, Е. Лисицького, А. Маневича, С. Нікітіна, І. Рабиновича, І.-Б. Рибака, О. Тишлера, Р. Фалька, Й. Чайкова, М. Шагала, М. Шейхеля, Н. Шифріна, Д. Штеренберг, С. Шор. Видання містить також каталог усіх вміщених в альбомній частині репродукцій.
(more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №17

У рубриці «Проза» читач знайде повість Р. Плотнікової про часи Голокосту «В яру згасаючих зірок» та оповідання Г. Кановича про післявоєнне єврейське життя. Поезія представлена О. Городницьким, О. Бобошко та І. Лісовою. У рубриці «Епістолярія» надруковано листи Д. Еттнігера до В.Н.Вайсблата. Розділ «Критика і публіцистика» вміщує тексти: Д. Соболєва «У бік Хазарії», П. Рихла «Поезія після Освенціма: «Фуга смерті» Пауля Целана як інтертекст», «Целанова «Фуга смерті» в українських і російських перекладах (Василь Стус, Петро Рихло, Ольга Судакова, Леонід Череватенко)», Н. Степули «Бруно Шульц: епілог життєпису», С. Левіна «Бабель на Волге: рассказ об одной экспедиции», Я. Палахатнюка «Мій Ізраїль». У розділі «Наші публікації» – стаття  В. Жаботинського «Идеалы стоят выше изветов…». Рубрика «Мистецтво» вміщує статтю Ю. Веретенникової про колекцію єврейських предметів І. Миневича, статтю-інтерв’ю  художника П. Фішеля та художниці-аніматора О. Касавіної.

(more…)

Пінхас (Павло) Фішель. Конструкції, ілюстрації, живопис, графіка

“В альбомі, що лежить перед Вами, представлені роботи декількох періодів мого життя”. Пінхас (Павло) Фішель

(more…)

Курт Левін. Мандрівка крізь ілюзії

Високоякісне поєднання мемуаристики, есеїстики та художньої літератури. Описане життя рабинської родини Львова міжвоєнного періоду, трагедія Голокосту, власний порятунок у резиденції Митрополита Шептицького і в монастирях студитів, служба в польській армії, боротьба за державу Ізраїль, важкий шлях економіста-політолога у США та Японії. Основа цієї книжки – ідеї та діяльність братів Шептицьких. Автор свідчив про Митрополита Шептицького ще у Римі у 1959 році, співпрацював із постуляцією у процесі беатифікації. Для істориків, краєзнавців, широкого кола читачів.

(more…)

Життя та смерть в епоху Голокосту. Редактор та укладач Борис Забарко

Усі три книги Б. Забарко містять свідчення й спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто, а також тих, кому вдалося вижити під чужим ім’ям чи документами на окупованій нацистами території України. Спогади людей, які пережили небачену в історії Катастрофу (Голокост, Шоа), вміщують документальний матеріал про трагічну долю українського єврейства під час нацистського геноциду. Йдеться про життя людей, приречених на загибель, які, зберігаючи свою людську сутність, опиралися ворогу, боролися за своє існування й перемогли смерть; про взаємини між євреями й неєвреями – колабораціоністами, байдужими співгромадянами й тими шляхетними і сміливими людьми – Праведниками народів світу, – завдяки яким автори спогадів пережили Голокост. (more…)

Художній альбом Ольги Рапай

Біографія Ольги Рапай – це її твори. В її відношенні до праці є щось вражаюче просте, майже селянське. Світ її творів – оброблений наділ землі, вистраждана і прекрасна утопія. Вона далася великою ціною щоденної праці довжиною в ціле життя. Цей світ – завойоване право жити не там, куди тебе кидає ненажерлива влада та нелюдська естетика соціалістичного реалізму, а у тому прекрасному світі, який ти зліпив сам собі. Трагізм XX століття і цієї конкретної долі відступають. Ми потрапляємо у світ світлий і камерний. У майстерні пані Ольги – як у заново знайденій хаті. У цій хаті продовжують жити і українське село, і єврейське містечко, і витончена міська культура з легкою картавинкою пісень Вертинського. Єврейська і українська традиції немов сплелись у казковому та парадоксальному лукомор’ї. Так дійсно могло бути.

(more…)

Елі Візель. Ніч. Світанок. День

Мовчання Бога перед лицем страждань і зневіра та сподівання людяності – наскрізна тема творів Нобелівського лауреата, письменника Елі Візеля. Він писав: «Тиша Біркенау – це інша тиша, не схожа на жодну. У ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мовчання людяності в хорі нелюдства. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченням про одну з найстрашніших трагедій ХХ століття – Голокост.

(more…)

Мартін Бубер. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням

Книга на сайті
видавництва

Ця книга – зустріч із світом ідей Мартіна Бубера, філософа, мислителя, письменника, сила думки якого визначила інтелектуальні шляхи ХХ століття. Книга включає два тексти філософа – «Я і Ти» та «Шлях людини за хасидським вченням». Перший – найбільш відома філософська праця Бубера. Саме цей невеличкий трактат став своєрідним маніфестом філософії діалогу ХХ ст. Філософ пропонує звернутися до Іншого не як до речі, об’єкту – Воно, а як до Ти, такого ж суб’єкту діалогу, як і Я. Неоціненним є і внесок Бубера у вивчення хасидизму. В хасидських оповідях Бубер убачав яскраве втілення життєвої мдрості єврейського народу, цілющі «ліки» проти відчуження та знедуховлення. Його популярний виклад основ хасидського вчення пропонуємо до уваги українському читачеві. (more…)

Документи з історії та культури євреїв в архівах Києва

Цей путівник – перший у ряді міжархівних довідників, присвячених письмовій спадщині євреїв в архівосховищах України, – продовжує серію видань, що виходили в рамках міжнародного проекту “Документи з історії та культури євреїв в архівах Росії, України, Білорусі”, що здійснюється з 1991 р. Він містить найповніший підбір даних, виявлених у 912 фондах і колекціях 22-х державних і галузевих архівів, науково-дослідних та академічних інститутів, бібліотек і музеїв Києва, що стосуються різних сторін життєдіяльності єврейського населення та українсько-єврейських зв’язків у XVI-XX ст. Для фахівців – істориків та архівістів – і всіх, хто цікавиться історією і культурою євреїв.

(more…)

Ірина Сергєєва. Архівна спадщина Семена Ан-ського

Уперше запроваджується до наукового і культурного обігу великий комплекс документів особового архівного фонду видатного єврейського письменника, етнографа, політичного діяча Семена Якимовича Ан-ського (Шлойме-Зайнвіла Раппопорта). Перша частина видання є дослідженням життєвого, творчого і наукового шляху та ролі фондоутворювача у соціокультурному контексті кінця XIX – першої чверті XX ст.

(more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №16

Проза: Марiя Матiос. Апокаліпсис, Григорий Канович. Иаков, Артур Фредекинд. Меланхолия. Поезія: Юлия Веретенникова. Стихи и песенки, Павло Вiнтман. Поміж учора і завтра, Юрий Штерн. Два стихотворения. Критика і публицистика: Самсон Мадиевский. Judebergustigung «Пособничество евреям», Йоханан Петровський-Штерн. Новітній Мойсей, Стив Левин. Говоря по совести, чистоту которой отрадно соблюсти, Михаил Рыбаков. Игривы Брейтмана остроты, Мирослав Маринович.

(more…)

Йосип Зісельс. Якщо не зараз…

Збірник статей, інтерв’ю та виступів одного з лідерів єврейської громади України та міжнародного єврейського руху Йосипа Зісельса. Відновлення єврейської общини й імміграційна динаміка, проблеми реституції єврейської власності та вирішення соціальних завдань, виховання толерантності й боротьба з антисемітизмом – ці та багато інших питань знайшли відображення у новій книзі автора.

(more…)

Антологія єврейської поезії: Українські переклади з їдишу

Ця книга є антологією єврейської поезії, написаної мовою їдиш у ХІХ-ХХІ ст., в українських перекладах.  В Антології представлені більш ніж 90 знаних та менш відомих поетів, в тому числі: Хаїм-Нахман Бялик, Перец Маркіш, Давид Гофштейн, Мейлах Равич, Урі-Цві Ґрінберґ, Лейб Квітко, Ошер Шварцман, Мані Лейб, Іцик Манґер, Йосип Керлер та інші. Переклади поезій здійснили відомі українські поети та перекладачі: Іван Франко, Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Абрам Кацнельсон, Мойсей Фішбейн, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Дмитро Павличко та інші. (more…)

Поза межами розуміння: Філософи та богослови про Голокост

«Цю книгу варто прочитати кожному, хто серйозно ставиться до життя. Багато що ляже на душу і нагадає, і змусить замислитися: та що ж це воно діялося (і діється) з нами «у цьому світі без Бога і без людей»?! – як гірко висловився один із авторів цих текстів» – сказано у передмові до книги. Англомовне видання цієї книги здійснене завдяки зусиллям двох провідних філософів, дослідників Голокосту – «християнина із Клермонта» Джона К. Рота і «юдея з Вашингтона» Майкла Беренбаума. «У наш план, – зазначають вони у своїй передмові, – входило привернути увагу до творів, неодноразово цитованих дослідниками Голокосту». (more…)

Мир Зои Лерман

Художниця Зоя Лерман народилася, живе і працює в Києві (Україна). Ця книга про її особисту і творчу біографію, складена на основі її особистої розповіді і за спогадами і враженнями її друзів і колег. Живопис і графіка, представлена в книжці, дозволяє скласти враження про творчість Зої Лерман набагато краще, ніж будь-які слова. Зоя Лерман – художник високого поетичного натхнення. Вона наділена унікальним даром передати мовою мистецтва вічні істини добра, любові і краси. Тому її творчість не підпорядкована дії часу. Зоя Лерман не має нагород і звань, які надає влада й офіційні державні організації. Вона – художник у найточнішому і єдиному значенні цього слова. (more…)

Шимон Редліх. Разом і нарізно в Бережанах: Поляки, євреї та українці, 1919–1945

Ця книга є унікальною спробою автора дослідити події, що відбувалися у Східній Галичині і в його рідному місті Бережанах у період між 1919 і 1945 роками, поглянути на них не лише очима людини, яка ще дитиною пережила страхіття війни і Голокосту, а й очима інших учасників драми – поляків, євреїв, українців і німців. Це не просто ретельне історичне дослідження складних стосунків між етнічними групами, не просто спогади про мирні “янгольські” довоєнні часи, про трагічний період нацистської окупації і звірства енкаведистів під час панування совєтів. Це також пошук людяного й доброго в людині, пошук пояснення того, що робить із неї нелюда. Автор книги професор Шимон Редліх – один з небагатьох євреїв східногалицького міста Бережани, якому вдалося вижити в той страшний час, і сталося це завдяки українській родині Концевичів і польській родині Кодогних. Він знайшов у собі сили повернутися в минуле і розповісти нам про нього. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №15

Egup-15-200x300Поза рубриками: Йди, мій народе! Промова Президента України Віктора Ющенка на міжнародному форумі «Let my people go!», присвяченому 60-річчю визволення концтабору Освенцім 20 січня 2005 р.
Проза: Інна Лісова. Золото Хаім-Шаі, Тимур Литовченко. «П’ята графа». Єврейська сорочка, Григорій Канович. Цодик Ципкін, прикажчик Б-га.
Поезія: Наум Сагаловський. Вірші. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №14

Cover_14_front_web1-200x300Це число формувалося у складний період Помаранчевої революції. Тому читачам були запропоновані стаття Йосипа Зісельса «Если не сейчас, то когда?» та рефлексії Олександра Ірванця «Нотатки з революції» про події, що схвилювали весь український народ. У розділі «Проза» вміщені: кінороман Ф. Горенштейна «Сны Тимура», оповідання А. Фредекінда «Возрождение», Г. Аронова «Знак», оповідання класика американської літератури Б. Меламуда «Беженец из Германии». У розділі «Поезія» представлені вражаючі вірші Алли Айзеншарф, що відтворюють душевні почуття шестирічної дівчинки, яка разом зі старшою лише на кілька років сестричкою пережила жахіття Голокосту в містечку Немирові. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №13

Egup-13_web-200x300«Єгупець», №13, відкриває публікація Виконавчого директора Американського єврейського комітету Девіда Харіса «Письмо забытого еврея» у перекладі Наталі Вельбовець.
Опубліковано твір Януша Корчака «Діти Біблії. Мойсей» у перекладі з польської мови Олександра Іранця; «Поэму с двумя героями» Інни Лісової; добірку віршів Рільке у перекладі Мойсея Фішбейна; поему маловідомого ідишистського поета Мойше Кульбака «Дісневський Чайлд Гарольд» у перекладі Валерії Богуславської; статтю Йоханана Петровського-Штерна «Исаак Вавилонский: язык и миф «Одесских рассказов», присвячену взаємодії культур і мов у творчості Ісаака Бабеля, статтю Шимона Маркіша про творчість В’ячеслава Іванова, статтю Олександра Іванова «Каталония ИР ВЕ ИР» про єврейський вплив на іспанську культуру. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №12

Cover_12_web-200x300«Єгупець» №12, містить Псалми Давидові в поетичному перекладі Сергія Аверинцева; добірку творів відомих письменників Ханни Краль (Польща), Григорія Кановича (Ізраїль), Уладзіміра Арлова (Білорусь), Етгара Керета (Ізраїль); низку віршів видатного єврейського поета Хаїма Нахмана Бялика та знамениту поему Переца Маркіша «Купа» (в українському перекладі Валерії Богуславської); статті Девіда Харріса (США) з детальним аналізом явища антисемітизму в Європі та на Близькому Сході, Ярослава Тинченка про єврейські збройні формування в Західній Україні під час громадянської війни; добірку віршів Леоніда Первомайського з майбутньої посмертної книги «Дикий Пегас»; листи Корнія Чуковського до Самуїла Маршака; спогади польського правозахисника та письменника Яцека Куроня під назвою «Віра і провина»; статті Рашита Янгірова про «піонера російської кінематографії» Абрама Осиповича Дранкова, Григорія Казовського про образ штетла в творчості єврейських художників, мистецтвознавця та скульптора Еммануїла Гельмана з дослідженням розвитку єврейської скульптури.  (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №11

Cover11_front_web-200x300У «Єгупці» №11, опубліковано нову повість Інни Лісової «Дама сдавала в багаж…», повісті Бориса Хазанова «Возвращение» та «Третье время», оповідання Ханни Краль та «Оптимистические этюды» Гелія Аронова; нові вірші Вадима Гройсмана та Мойсея Фішбейна; статтю Мойсея Береговського про наукову діяльність українського фольклориста проф. К. В. Квітки, маловідомі читачеві фейлетони Михайла Кольцова, епіграми Миколи Лукаша під влучною назвою «Шпигачки»; статті Алека Епштейна про ізраїльських арабів, Йосипа Зісельса про динаміку чисельності єврейського населення України, Наталі Панасенко з новими фактами біографії Корнія Чуковського; листування Саула Борового і Юліана Оксмана; «Семейное предание» Селіма Ялкута; статті Юрія Морозова і Тетяни Дерев’янко про витоки єврейського кіно, Бориса Бернштейна про творчість художника Павла Тайбера, Ірини Клімової та Діни Радбель про юного талановитого художника Гошу Ляховецького. (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №10

Egup-10-200x300Десяте, ювілейне число «Єгупця», уміщує чимало матеріалів різноманітних жанрів. Чільне місце посідає вперше опублікована в авторській версії п’єса С. Ан-ського «Дібук», яка довгі роки вважалася втраченою. Продовжено публікацію щоденника І. Хорошунової. Опубліковано в перекладі з польської твір Я. Корчака «На самоті з Богом», повість «Либретто» Інни Лісової, «Незачесані думки» Станіслава Єжи Леца, оповідання М. Рябчука; «Єврейські мелодії» Дж. Г. Байрона, поезії Р. Левінзон, М. Вейцмана. У рубриці «Критика та публіцистика» опубліковано статті «Общие корни» М. Соколянского, З. Рожненко про їдиш «Не хочу, щоб він помирав», Давида Харіса про арабо-ізраїльський конфлікт. Рубрика «Епістолярія» вміщує лист Я. Ядова до прокурора А. Я. Вішинського та листи Г. Кочура з Інтинського табору; У «Мемуарах» опубліковано уривки зі «Щоденника Львівського гетто» рабина Давида Кахане; «Мистецтво» представлене статтями І. Клімової, М. Сідура, О. Сидора-Гібелінди, В. Солодової.  (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №9

Egs9_web-200x300У дев’ятому числі «Єгупця» опубліковано унікальний твір – щоденник І. Хорошунової, який вона вела в окупованому Києві; оповідання Ханни Краль, вперше перекладені з польської, нові твори постійних авторів (С. Ялкута, Ж. Ковби, В. Скуратівського та ін.), вірші А. Німченка, Г. Фальковича, І. Захарової; низку літературознавчих і публіцистичних матеріалів (І. Сергєєвої, К. Петровської, Є. Дейч, Б. Зайцева), а також мистецтвознавчі есеї, присвячені майстрам живопису (А. Маневичу, С. Аккерману, М. Туровському), мемуари Н. Белінкової-Яблокової, нарис С. Цалика та П. Селігея про єврейських письменників, інтерв’ю з Є. Сверстюком, епістолярії Л. Квітка та ін.  (more…)

Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” №8

Egup-8_web-200x300«Єгупць» №8 відкриває публікація С.Аверинцева «Опыт советских лет: солидарность в Боге гонимом». Альманах вміщує нову повість І.Лісової «Пасьянс «Четыре дамы», журнальний варіант повісті Г.Снєгірьова «Автопортрет 66», оповідання   Т.Ахтман, Г.Аронова, «чорнобильські» анекдоти Б.Жолдака;    низку віршів П.Маркіша, М.Лисянського,       Н.Нікішиної,               Ю.Каплана, а також вірші російськомовних поетів         Ізраїлю     Е.Максимова, Н.Локшиної, П.Лукаша, М.Сидельникова; також вірші І.Фефера, Г.Аполлінера, Х.Смирненського в перекладі  М.Лукаша. У рубриці «Публіцистика» статті Д.Вайса та М.Беренбаума, Є.Бауера,   Т.Возняка,     Л.Фінберга;                  мемуари       С.Ялкута, М.О.Глаголевої-Пальян,  Л.Шерешевського, Р.Заславського, М.Коца та ін. (more…)

Вадим Скуратовский. Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов»

Книга присвячена проблемі авторства “Протоколів сіонських старшин”, анонімного тексту, який самою своєю появою спровокував на початку ХХ століття масові і вкрай реакційні настрої, які подекуди діють і сьогодні.

Саме підкреслена анонімність “Протоколів” надала покладеному в їх основу міфу про всесвітню змову єврейства проти християн і всього людства взагалі чи не планетарного резонансу. Шляхом історіософського, а далі власне текстологічного аналізу “Протоколів” український дослідник доходить висновку, що вони є літературною містифікацією російського журналіста і белетриста Матвія Головинського (?–1920 рр.). (more…)