Перформанс Маріанни Кіяновської у Бабиному Ярі. Репортаж на Еспресо.
Науково-видавниче об’єднання «Дух і Літера» та Українська асоціація військової медицини за підтримки Українського культурного фонду започаткували проєкт «Діагноз: війна», що має два компоненти: зібрати та зберегти особисті історії учасників подій російсько-української війни та сприяти адаптації ветеранів у суспільстві шляхом просвітницьких зустрічей.
Автори проєкту вважають надзвичайно важливим почути та зберегти історії учасників бойових дій, поранених та полонених, лікарів та парамедиків, волонтерів та капеланів, родичів загиблих та зниклих безвісти… Адже з таких особистих історій і складається наша спільна історія, історія сьогодення. Інтерв’ю записані зараз, у безпосередній близькості до подій про які йдеться, слугуватимуть важливим джерелом знань про найважчий період історії незалежної України та збережуть важливі для наступних поколінь свідчення про ці події.
Онлайн-зустрічі побудовані навколо сучасних книг, які розкривають важливі історичні та соціальні. Переконані, що єднання ветеранів навколо важливих для України історичних подій та часів, як то період Другої світової війни, період дисидентського руху в СРСР, період Майдану тощо, може допомогти представникам спільноти віднайти важливі ціннісні орієнтири, які стануть помічними під час не простої адаптації до мирного життя. А книги, присвячені травматичному досвіду, запропонують механізми його прийняття і подолання.
#запідтримкиУКФ
30-й номер альманаху “Єгупець” відкриває промова Леоніда Фінберга на врученні премії імені Станіслава Вінценза за гуманістичне служіння та внесок у розвиток регіонів. Розділ “Наші публікації” містить статтю Світлани Сімакової “Партитура доби за матеріалами архіву Мотла Талалаєвського”, написану на базі унікального архіву письменника, що зберігається у Центрі юдаїки. Рубрика “Проза” представлена перекладами творів Олександра Лізена та сучасними інтерпретаціями творів Пауля Целана. У розділі “Поезія” містяться вірші Людмили Херсонської та Веніаміна Блаженного.
Подано досвід неупередженої біографії найвідомішого українського драматурга радянської доби Олександра Євдокимовича Корнійчука (1905–1972), найодіознішої постаті української культури і театрального істеблішменту ХХ століття. Отримавши всі можливі відзнаки, Корнійчук сприймався людьми, звиклими думати над тим, де вони перебувають, як той, хто у сценічному втіленні уособлював негатив радянської ідеології з її візантійщиною та приховану антилюдяність соціалістичного експерименту.
