Картотека інтерв’ю

Протягом 1995–2003 років співробітники Інституту юдаїки (тепер –  Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства) працювали над проєктом «Єврейські долі України – XX сторіччя», що полягав у збиранні усних історій євреїв України. Керівник проєкту Роман Ленчовський та 10 інтерв’юерів, яким допомагали 20 волонтерів – студентів Міжнародного Соломонового університету, записали на магнітні касети близько 180 інтерв’ю з людьми віком від 50 до 95 років.

Було розроблено загальну схему інтерв’ю з переліком питань. Майже всі респонденти – мешканці міст і сіл України (хоча, наприклад, бесіду з відомою правозахисницею Ларисою Богораз Роман Ленчовський записав у Москві, де вона прожила більшу частину свого життя). 

Усі інтерв’ю дешифровано, їх тексти віддруковано та оцифровано. В архіві представлено повні електронні версії 177 інтерв’ю. Також складено довідкові картки, що містять основні відомості про кожного респондента (дата і місце народження, перелік географічних назв, установ і організацій, що згадуються в інтерв’ю, інформація про те, чи були респондент або його родичі жертвами Голокосту, радянських репресій тощо).

Серед респондентів були як пересічні люди, так і відомі особистості – вчені, митці, громадські діячі: Шарлотта Варшавер (1904 р. н.) – театральна режисерка, перша дружина письменника О. Корнійчука;  Борис Медовар (1916 р. н.), учений, металург, академік НАН України, який працював в Інституті електрозварювання з Є. Патоном та Б. Патоном; Фаїна Ковалевська (1918 р. н.) – театральний педагог, що дала путівку в життя багатьом акторам; Лариса Богораз (1929 р. н.) – правозахисниця, голова Московської Гельсінкської групи; Ольга Рапай-Маркіш (1929 р. н.) – скульпторка-керамістка, членкиня Національної спілки художників України.

Колекція усних історій – це літопис людських доль у контексті важливих суспільно-історичних подій кінця ХІХ ст. – ХХ ст. Дехто з респондентів пройшов через гетто, гітлерівські й сталінські табори. Так, Ілля Жібков був в’язнем табору «Воркута», Леонід Котляр – «остарбайтером». Деякі пережили Голокост, як, наприклад, Діна Духан (1910 р. н.) або Симхо Грубер (1919 р. н.). Люди говорили не лише про пережите ними самими, а й про долю рідних і знайомих, розповідали історію своїх родин. Спогади, якими поділилися респонденти, можуть відновити чимало фактів, не відображених в інших джерелах.

Кожна «усна історія» – це не лише суб’єктивна фіксація подій минулого, а й своєрідна сповідь, яскраве відображення особистості респондента. Серед опитаних були люди, різні за віком, соціальним походженням, культурно-освітнім рівнем, і їхні ідивідуальні риси, що відображалися в манері розповіді, потрібно було зберегти. Тому під час обробки та редагування цих інтерв’ю співробітники Центру виправляли лише очевидні граматичні або синтаксичні помилки, намагаючись максимально передати особливості, притаманні мовленню тієї чи іншої людини. 99% респондентів – російськомовні, лише декілька людей спілкувалися українською мовою. Проте траплялися респонденти, що вживали українські та їдишистські слова або взагалі розмовляли так званим «суржиком» – це також збережено в текстах інтерв’ю (виділено курсивом). 

Ці інтерв’ю можуть бути цікавими як для науковців (істориків, соціологів, культурологів, етнографів, лінгвістів, психологів), так і для творчих працівників – письменників, журналістів, режисерів, викладачів.

В архіві зберігаються інтерв’ю: