Олег Коцарев про книгу Юрія Віленського “Віктор Некрасов: портрет життя”

Додано by

Книжка київського дослідника літератури й медицини Юрія Віленського вийшла в українському перекладі з російської. Її можна вважати розлогим нарисом про біографію і творчість одного з найбільш визнаних радянських письменників середини ХХ століття — властиво, за сьогоднішньою неузгодженою термінологією, його можна назвати російським письменником або українським російськомовним, російським письменником України тощо. Акцентую на цих потенційних означеннях, оскільки Некрасов є одним із символів цього дискусійного прошарку культури на українсько-російському дискурсивному кордоні.

Спираючись на хронологічну послідовність, Віленський змальовує вузлові події та етапи життя письменника. Паризьке дитинство, київська юність, потім війна, повернення з неї і тріюмф книжки «В окопах Сталінграда». Цей твір добряче вибивався із соцреалістичних стандартів, але успішно пройшов цензуру, отримав і офіційне, і неофіційне визнання та став, напевно, головним літературним текстом, ґрунтованим на подіях вирішальної битви над Волгою в 1942–1943 роках. Ба більше, виявився одним із хрестоматійних зразків так званої «окопної правди» — жорсткого і «нелакованого» дискурсу про Другу світову війну в деяких радянських письменників.

Далі Віленський досліджує, як із цілком успішного, леґального і «благонадійного» автора Віктор Некрасов поступово перетворився на дисидента. Важливими пунктами цього шляху були участь у стихійних ушануваннях пам’яті проскрибованої тоді трагедії Бабиного Яру, дружба з інакодумцями на кшталт Івана Дзюби і виступи на їхній захист, самвидав, інші «гріхи» (можливо, й активність у популяризації імені іншого киянина і російського письменника, Міхаіла Булґакова, зараховували не «у плюс»). У зв’язку із Дзюбою, до речі, Віленський наводить промовистий епізод: за спогадами українського дисидента, Некрасов спочатку не розумів національних вимог українських дисидентів, щиро вважаючи, що Україна в СРСР не зазнає утисків національного, мовного чи культурного характеру. Але, занурившись у проблему, вивчивши її, письменник підтримав український рух і схвально відгукувався навіть про перспективи української незалежности.

Позиції Некрасова, зрештою, привели його спершу до виключення з КПРС, а згодом — і до вигнання з Радянського Союзу. Як показує Віленський, Некрасов болісно переживав еміґрацію та розрив зі звичним середовищем (хоч при цьому й радів «вільному світові», інформаційному прориву тощо). Але треба визнати, що покарання він отримав найм’якше з можливих, якщо це взагалі можна назвати покаранням.

Віктор Некрасов виїхав до Франції — країни, де він провів дитинство, і країни, де помер. У «Портреті життя» маємо досить ретельне відтворення, сказати б, підсумкового етапу творчости письменника. Серед проблем, які він осмислював у цей час, є й цікаве, актуальне дотепер питання природи масової лояльности до радянської влади. Людина смілива, пряма та прихильна до справедливости (в її близькому до шістдесятницького етосу розумінні), Некрасов досліджував тут самого себе. Чому він наважився піти проти течії аж у часи «відлиги»? Чому доти вважав за можливі компроміси з тоталітарним режимом? Якщо дуже схематизувати, письменник серед головних причин свого порозуміння зі сталінізмом і більшовизмом у молодості наводить страх, інертність, брак інформації, наївність. На жаль, на більш або менш українському матеріялі збереглося зовсім небагато рефлексій такого штибу, тому міркування Некрасова мають особливу цінність. Особливо нині, коли поширюється схематизований погляд на радянські часи, який трактує поведінку населення УСРР/ УРСР лише як або перелякане (а)політичне пристосування, або злісне українофобське колаборантство, а отже, іґнорує факт глибокої інкорпорованости в радянську систему координат навіть опозиційно налаштованих людей.

Книжка Віленського, безумовно, не належить до академічних історико-літературних творів — це досить вільний, суб’єктивний текст. Проте в ньому використано величезний обсяг документальних джерел, цитування тут розлоге та систематичне. Такий підхід радикально підвищує пізнавальну вартість книжки (надто для авдиторії, не дуже добре знайомої з Віктором Некрасовим), відчутно унезалежнює читачів від особистих інтенцій автора. Варто, однак, зазначити, що український переклад «Портрета життя» потребує дуже істотного редаґування.

Олег Коцарев, письменник, есеїст, журналіст, критик, перекладач; працює у видавництві «Смолоскип». Досліджує літературу, історію та культуру ХХ століття, зокрема, український літературний аванґард. Упорядкував разом із Юлією Стахівською антологію «Українська авангардна поезія (1910–1930-ті рр.)». Дописує до часописів «День», «Тексти», «ЛітАкцент» та до інших видань. Найновіша книжка – роман «Люди в гніздах» (Київ: Комора, 2017).

Comments are disabled