Михайло Пінчевський

Опис фонду

 

Михайло (Мойше) Пінчевський (1894–1955) – їдишомовний поет, драматург, перекладач.

 Народився 1 квітня 1894 р. у бессарабському єврейському містечку Теленешти (тепер – райцентр у Молдові) у сім’ї дрібного крамаря. Навчався в хедері, єшиві в Одесі. У 1913 р. втік з дому і подався в далекі мандри, найнявшись юнгою на корабель. Побував у Чилі, Бразилії, Уругваї й нарешті опинився в Аргентині. Тоді ж почав писати вірші рідною мовою – їдишем, видав першу збірку. У 1920 р. Михайло Пінчевський повернувся в Європу, жив у Німеччині, Бельгії, Румунії. У пошуках кращої долі в 1924 р. переїхав у рідне містечко, а згодом перебрався до Радянського Союзу.

Деякий час жив у Москві, а з 1928 р. – у Харкові, де співробітничав з єврейськими газетами й видав кілька поетичних збірок. У 1929 р. вийшла поема Михайла Пінчевського «Бесарабіє» («Бессарабія»), збірки «Фір Поемес» («Чотири поеми»), 1930; «Фар Кіндер» («Для дітей»), 1930;  «Лідер Фун Тог» («Вірші дня»), 1932;  «Гіт Дем Фірһанг» («Дайте завісу»), 1932 та ін.  Усього за роки життя в СРСР письменник видав 13 книг, створив 12 п’єс, мав багато публікацій у газетах. Крім віршів і п’єс, поставлених на багатьох сценах країни, Михайло Пінчевський писав казки для дітей, був автором лібрето дитячого балету «Лелеченя», поставленного у Великому театрі в Москві (1935).

У 1934 р. письменник переїхав до Києва, де вступив до літературної організації ВУСПП. Член СП СРСР з 1934 р. У жовтні 1938 р.  був звинувачений у шпигунстві та заарештований як агент іноземної розвідки. 1939 р. його звільнили за відсутністю складу злочину. Однак у 1951 р. Михайло Пінчевський знову опиняється за ґратами. На цей раз йому ставили за провину націоналізм, антирадянську агітацію та занепадницькі настрої у творчості. Його засудили до 10 років виправно-трудового табору суворого режиму. На початку 1954 р.  Колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок за відсутністю в діях Михайла Пінчевського складу злочину. Невдовзі після звільнення, у 1955 р., письменник помер. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Онуки Михайла Пінчевського передали його архів до Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства. 

В архіві представлено понад 200 одиниць зберігання, переважна більшість з яких – творчий доробок М. Пінчевського (рукописи та машинописи поем, віршів, оповідань, статей, п’єс за період 1929–1955 рр.). Зберігаються також декілька листів, один з яких (до редакції «Літературної газети», 1954) містить прохання повернути рукописи й рецензії на твори Михайла Пінчевського після його реабілітації.

Матеріали, зібрані в архіві, належать до радянського періоду творчості письменника, який у 1926 р. повернувся в СРСР після багаторічного перебування в Аргентині та поневірянь у країнах Європи. 

Творчість Михайла Пінчевського практично не знайома сучасним читачам. Востаннє його твори видавалися в 1960 р.: «Дойна» (вид-во «Советский писатель», переклад рос. мовою) та «Хвала життю» (вид-во «Радянський письменник», переклад укр. мовою; примірник цієї книги зберігається в архіві).

Деякі з представлених в архіві творів не публікувалися за життя автора й тому потребують детального опрацювання науковцями – як літературознавцями, так і мовознавцями, що володіють їдишем. 

Поеми: «Бесарабія» (їдиш, рос.), «Дойна» (їдиш, рос.), «Зямеле» (їдиш), «Червона конвалія» (їдиш), «Ленінська квітка» (їдиш), «Пам’ятник» (їдиш), «Перший дощ» (їдиш), «Піаніно» (їдиш), «Світла легенда» (їдиш, рос.), «Тридцять шуб» (їдиш), «Поема про Бесарабію» (їдиш, рос.), «Кравець» (їдиш), «Кіт та лис» (їдиш), «Жок» (укр. переклад А. М’ястківського), «Сім ножів» (укр., рос.). Деякі поеми – в кількох варіантах та окремих фрагментах.

Великі поетичні твори Михайла Пінчевського можуть становити неабиякий інтерес для дослідників історії штетлів. Зокрема, поеми «Бесарабія» і «Дойна» – це поетичний реквієм за єврейськими містечками. У 1995 р. у США було випущено компакт-диск із музичною композицією «Бесарабія» на слова Михайла Пінчевського, з того часу багато клезмерських колективів виконують цю композицію.

В архіві також представлено близько 50 віршів їдишем. Поетичний доробок Михайла Пінчевського – цінний матеріал для дослідження радянської їдишомовної поезії другої чверті ХХ ст. 

Тих, хто вивчає історію перекладацької справи в СРСР, можуть зацікавити переклади віршів Михайла Пінчевського українською та російською мовами, виконані такими майстрами поетичного слова, як В. Сосюра, М. Рильський, О. Любомирський, А. М’ястківський, С. Голованівський.

Михайло Пінчевський був талановитим драматургом. Його п’єси з успіхом йшли на сценах провідних єврейських театрів країни. У театральному архіві Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства зберігаються афіші Київського єврейського театру імені Шолом-Алейхема, які запрошують глядачів на вистави за драматичними творами Михайла Пінчевського. Зокрема, одна з афіш засвідчує, що спектаклем за п’єсою «Я живу» 10 березня 1945 р. у Чернівцях відкривався перший повоєнний сезон Київського ГОСЕТу. 

В архіві Михайла Пінчевського є цінні матеріали для тих, хто вивчає розвиток їдишомовної драматургії 2-ої половини ХХ ст.:

П’єси: «Ельдорадо» (їдиш, 1936), «Недоторкана» (рос., 1950), «Ти мені не батько» (рос., 1950,), «Чинда» (рос., 1950), «Як зароджувалось кохання» (рос., 1955,), «Тарілочка з неба» (їдиш). 

Лібрето: «Лелеченя» (рос., 1951), «Пісня перемоги» (рос., 1942).

Чимало цікавих матеріалів знайдуть для себе й дослідники дитячої літератури, адже Михайло Пінчевський багато писав для маленьких читачів. Крім згаданого лібрето «Лелеченя», в архіві представлено рукописи казок: «Тридцять шуб» (рос.), «Ленінська квіточка» (рос.), «Червона шапка» (їдиш), «Пташка та рачок» (їдиш), оповідання «Юре» (їдиш) та інші твори для дітей.

Архівна спадщина Михайла Пінчевського – письменника дивовижної та трагічної долі – чекає на допитливих і небайдужих дослідників.