Януш Корчак: Повернення в Україну
Богдана Костюк, Богдан Красавцев
Старий потяг із сірими, ледь живими людьми у вагонах, який їде … ні, не у нікуди, а у смерть. Раптом один з вагонів відчіпляється і поволі зупиняється, з нього вибігають діти, і з ними літній чоловік. Дітлахи розбігаються, чоловік поволі крокує подалі від вагону…Завжди плачу, пригадуючи ці фінальні кадри з фільму Анджея Вайди «Корчак». Оскільки розумію, що у реальному житті ТАК не буває: не відчіпляються вагони і не зупиняються потяги, які везуть у концтабори приречених на смерть людей. Але ж, з іншого боку, людина, яка загинула, залишається живою доти, допоки її пам’ятають живі. Це стосується Януша Корчака, вродженого Генріка Ґольдшміта, який сам себе вважав «лікарем за освітою, педагогом волею випадку, письменником за покликанням і психологом із необхідності».
Історики називають його людиною, яка стала легендою за життя, освітяни та психологи – письменником, філософом і практиком – педагогом та психологом, який на багато десятиліть випередив свій час. Дипломати кажуть, що Януш Корчак є не хто інший, як духовний батько та автор положень Декларації прав дитини ООН. У Польщі інтелектуали розкажуть вам про Корчака – «типового мешканця Варшави», за його власним визначенням, єврейська і польська ідентичність якого дозволяють рівною мірою вважати його видатною постаттю двох народів – польського та єврейського. Його називали Старим доктором у варшавському ґетто.
2012 року світ відзначив річниці двох подій, пов’язаних з іменем Корчака (Ґольдшміта): 100-річчя його педагогічної діяльності та 70-річчя від дня трагічної смерті у нацистському таборі «Треблінка». Рішення про відзначення 2012 року як Року Корчака ухвалив Сейм (парламент) Польщі 2011 року. Виступаючи перед депутатами, речник із прав дитини Польщі Марек Міхалік наголосив: «Януш Корчак випередив свій час, адже на початку ХХ сторіччя говорити про права дітей було набагато складніше, ніж про права жінок. Саме відстоюванню прав дитини присвятив своє життя лікар-терапевт, педагог і письменник Януш Корчак. Тож нехай 2012 рік буде для нас періодом глибоких роздумів про відносини дорослих з дітьми».
Посол із надзвичайних доручень України Володимир Василенко вважає, що завдяки публіцистиці та педагогічним працям Корчака ООН підтримала ідею країн-засновниць Організації і після тривалих обговорень, редагувань та доповнень лише 1989 року ухвалила Декларацію прав дитини. «Положення документа ґрунтуються на працях Корчака та його сподвижників, у ньому прописано засадничі права і свободи дітей, і саме завдяки Корчаку ми, дорослі, нехай і з великими труднощами і неохотою, але позбуваємося своєї зверхності до дитини», – вважає дипломат. А Корчак писав: «Ми нехтуємо дитиною, бо перед нею ще чималий вік життя».
«Корчак-Ґольдшміт хотів, щоб дитина могла вільно дихати, шукав для неї автономії, щоб дитина могла жити своїм життям – життям дитини», – розповіла керівник відділу Я. Корчака у Варшавському історичному музеї Марта Цесельська. За її словами, свої педагогічні ідеї Корчак втілював у варшавському Будинку сиріт для дітей єврейського походження: «Він був для них товаришем і братом, рівним із рівними. Він написав для них казкові повісті про короля Мацюся, що навчають, як треба долати життєві труднощі. Він написав книгу для батьків «Як любити дитину». Зі своїми вихованцями він пішов на смерть до газової камери».
Уряд Польщі, до речі, віднайшов кошти, щоб перевидати цього року його твори, перекласти їх і популяризувати через них педагогічні ідеї Януша Корчака. Як зауважила письменниця Маріанна Кіяновська, «українцям конче потрібні ідеї Корчака! Маємо серйозні проблеми з вихованням дитини в родині, адже батьки часто дбають за виживання сім’ї та наповнення родинного бюджету, а дитина, не знаходячи батьківського тепла і підтримки, тікає на вулицю або в інтернет. Корчак вчив батьків дієво любити дитину, підтримувати її добрі починання, ділити з нею радощі і страхи…». У Корчака є кілька чудових характеристик маленької людини: «Дитина мала, легка, її менше. Ми маємо нахилитися, понизитися до неї… Світлий демократизм дитини не знає ієрархії. До певного часу їй болять піт наймита і голодний ровесник, страждання замученого коня, зарізаної курки. Їй близькі собака і птах, вона на рівних з метеликом і квіткою, в камінчику та мушлі вона знаходить брата. Дитина не солідарна з пихатою гордістю скнари, не знає, що лише людина має душу».
Старий доктор: довге повернення в Україну
А душа самого Януша Корчака прогулюється у дні листопада – грудня 2012 року вулицями Києва. Зупинилася на мить біля Золотих воріт – мабуть, старий педагог не впізнав у новітній споруді з цією назвою автентичних Золотих воріт, відомих йому з 1918 року. Пройшовся пан Корчак і вздовж Володимирської вулиці, замислився, згадав потяг у смерть та завмер на стіні старої садиби, де зупинявся під час роботи у Києві. Таким великого педагога побачив київський скульптор Іван Григор’єв, автор меморіальної дошки Я. Корчакові, яку відкрито 20 листопада 2012 року по вул. Володимирській, 47.
Як зазначив у своєму виступі посол Польщі в Україні Генрік Литвин, саме у цій садибі жив лікар Корчак і писав свою працю «Як любити дитину». «Корчак пов’язаний не тільки з Польщею, не тільки з європейським єврейством, а й з історією світової думки. Він був носієм найкращих освітніх традицій польського та єврейського народів, а завдяки педагогічній практиці став справжньою людиною світу, чи то пак – педагогом і другом дітей усього світу», – наголосив пан посол.
Меморіальну дошку в Києві відкрили в рамках проведення Року Корчака в Україні, який пройшов під гаслом «Немає дітей – є люди». Заходи у рамках Року Корчака патронували уряди Польщі й України, Центр дослідження історії східноєвропейського єврейства, Польський інститут і Музей Януша Корчака у Києві, Київська міська державна адміністрація. Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко назвав проведення Днів Януша Корчака в Україні однією з найважливіших подій, спрямованих на практичне забезпечення прав дитини. А директор Польського інституту у Києві Ярослав Годун додав: «Корчак – класик дитячої літератури, педагог-новатор, зачинатель діяльності на захист прав дитини і повної рівності дітей. Він стверджував, що дитина має право бути такою, якою вона є, має право на повагу, на помилку, на висловлення своїх думок».
При цьому Корчак не розділяв дітей за національністю. «Нічого дивного, адже він сам належав двом народам – він був польським євреєм, який все життя наголошував на причетності до обох націй. Трагічна смерть Корчака – лише епізод з життя визначного педагога, він міг уникнути смерті, але був з дітьми до кінця, бо саме у цьому вбачав роль вихователя», – нагадав директор Центру досліджень історії східноєвропейського єврейства Леонід Фінберґ.
Повернення Януша Корчака в Україну відбулось, якщо користуватися сучасною мовою, у кількох форматах. Відкриття у центрі Києва меморіальної дошки – архітектектурно-скульптурний формат. А ще є книжковий формат – книжкова виставка «Педагогіка серця Януша Корчака», презентація книги Я. Корчака «Пригоди Короля Мацюся» (видавництво «А-БА- БА-Га-ЛА-МА-ГА»). Вельми цікавою подією стала презентація українських перекладів книг Я. Корчака. На відзначення Року Корчака видавництво «Дух і Літера» видало дві книжки – збірку «Право на повагу», до якої увійшли різні за жанром і стилями твори, які об’єднує любов до дитини, тонке розуміння дитячої психології, та монографію Йоанни Ольчак-Ронікер «Януш Корчак. Сторінками біографії» у перекладі Андрія Павлишина. Відкривається книжка цитатою зі щоденника Корчака: «Життя моє було важке, але цікаве. Власне, про таке я просив Бога в молодості». Ці слова написано в ґетто в липні 1942 року. «Це речення, – пише авторка, – здається найкращим епіграфом для оповіді про «Старого доктора». Він написав його за кільканадцять днів до смерті, напередодні свого шістдесят четвертого дня народження. Знаменно, що він говорив про себе вже в минулому часі. Тільки людина великого гарту духу може піднестися до такого стоїчного підсумування власної долі, іґноруючи навколишнє пекло». Обидві книжки варті особливої вдумливої уваги небайдужого читача, і не лише старшого, а й молодого.
Педагог повернувся в Україну і завдяки формату кіно – один з київських кінотеатрів зібрав велику кількість глядачів на перегляд стрічки А. Вайди «Корчак», згаданої на початку цього матеріалу. До речі, фільм охопив найскладніші роки життя Старого доктора, з 1936 до 1942. Через історію педагога та його маленьких вихованців ми бачимо переддень, початок і жахіття Другої світової війни, Голокост, життя варшавського ґетто…
У єдиному в Україні Музеї Я. Корчака, розташованому у Кловському ліцеї у Києві, зіграно прем’єру лялькової вистави «Все буде гаразд». Це театральна фантазія за щоденниками Старого доктора. Музей відкрито 20 років тому. На факультативних заняттях з історії його засновниця Світлана Петровська знайомить учнів із біографією Корчака та його жертовною працею. У музеї також проходять семінари та презентації книжок. Торік за участю видавця Івана Малковича, аташе з культури посольства Польщі Ганни Кузьми та перекладачки Богдани Матіаш тут презентовано книжку Януша Корчака «Король Мацюсь». Директорка Кловського ліцею, Інна Співакова, повідомила, що екскурсії у музеї безкоштовні й проводяться п’ятьма мовами – українською, російською, англійською, французькою та німецькою.
Мабуть, у мандрах по Києву душа Старого доктора зазирне і сюди – послухати, що про нього розповідають. Адже він став легендою ще за життя…