CORONA
Осінь ласує в мене з руки своїм листям: ми подружилися з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.
В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.
Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепочемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.
Ми стоїмо край вікна обійнявшись, вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.
Вже час.
Пауль Целан
Переклад з німецької Петра Рихла.
Цей проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.