In memoriam: Володимир Панченко

Перші дні без Володимира Панченка… Ще не можемо уповні усвідомити і змиритися з тяжкою втратою. Блискучий літературознавець, письменник, професор Києво-Могилянської академії й наш дорогий автор “Повісті про Миколу Зерова“, один із тих, хто 1991 року голосував у парламенті за Акт проголошення Незалежності, відійшов у вічність у День захисника України.

“Всі його книжки дуже схожі на нього – вони розумні, літературно артистичні і за кожною, як і за ним особисто, вгадується ціла бібліотека, до котрої він тягнувся своїм спраглим і сміливим розумом, – пише про Володимира Євгеновича Михайло Слабошпицький. – Він мужньо йшов до кінця своїх днів, все знаючи наперед”.

Кілька років тому, оглядаючись на прожите, Володимир Панченко сказав:

“Кожний вік має свої переваги, але все одно – немає нічого солодшого за молодість. На щастя, вона має не тільки календарний вимір. Це ще й стан душі. Тому дуже важливо завжди очікувати від себе самого несподіванок, неймовірних ідей, важливо бути жадібним до життя, бути вічним учнем… Світ, звісно, недосконалий, але життя – штука прекрасна, і як добре, що кожен із нас, сущих, відвідав цей дивний світ, цю «планету людей», де серед усього-усього є стільки цікавого й радісного”.

Таким – вічно молодим душею, спраглим до прекрасного, мудрого і правдивого – він і житиме. У своїх книжках. У світлинах. У наших серцях.

Comments are disabled