«Стигма окупації: Радянські жінки у самобаченні 1940-х років» – це книжка про війну та неспроможність людей осягнути окупаційний досвід як у момент його проживання, так й у перші роки після вигнання нацистів.
Дослідження побудовано навколо історії трьох жінок та двох режимів, один з яких змушував своїх громадянок бути радянськими й героїчно загинути, а інший – нацистський – зректися й радянського, й людського. У книжці йдеться про розпач й виживання, про відмінності у розумінні та сприйнятті добра й зла, про пошуки й обрання стратегій життя та смерті, про тонкі й непевні грані між колаборацією та праведністю, спротивом та відстороненням, мародерством та підтримкою інших. (more…)
Книга на сайтівидавництва
Ця книга має дванадцятьох авторів, але розповідають вони про одну людину – видатного польського педагога Януша Корчака та його «Будинок сиріт». У тому Будинку діти дорослішали й загартовувались, навчалися любити птахів та людей, цінувати дружбу і справедливість, спільно вирішувати свої проблеми. Через їхні спогади, записані й переказані американською дослідницею Маршею Талмейдж Шнайдер, ви відкриєте для себе новий світ дитинства, щасливий і трагічний. Цей світ був створений Старим Доктором у реальному місці та в реальному часі – в Польщі, а саме у Варшаві, у першій половині ХХ сторіччя. Ви дізнаєтеся про ставлення до Корчака його колишніх вихованців та вплив, який він мав на їхні долі. 
В книге представлены воспоминания Михаила Фишгойта, свидетеля советской эпохи. Его тернистый путь, начатый им как добровольцем Красной армии, которому пришлось пройти весь ужас отступления из Крыма, он продолжил в роли разведчика, который дошел до Берлина победителем нацизма. Следующие годы – это опыт ГУЛАГа после доноса одного из товарищей.
У монографії розглядається діяльність монахів Студійського Уставу щодо порятунку євреїв під час Голокосту на території Львівської архієпархії Греко-Католицької Церкви. Автор дає відповіді на різноманітні запитання, пов’язані з переховуванням; відображає мотиви, методи та ризики обох сторін акції; розвінчує міфи, які склалися через недостатні знання попередніх дослідників щодо умов та можливостей рятівників і місцевості. Монографія відновлює історичну правду та формує комплексне бачення участі студитів у рятувальній акції, яка відбулася з ініціативи їхнього архімандрита митрополита Андрея Шептицького та зберегла життя кільком сотням дорослих і дітей. 
Спогади Катерини Рапай – оповідь-свідчення про знаний і незнаний художній Київ другої половини ХХ століття. Нариси про близьких – родину Якутовичів, Григорія Гавриленка, Сергія Параджанова і найближчих – бабусю Зінаїду Йоффе та батьків Ольгу Рапай-Маркіш і Ніколая Рапая сплетені із розповіддю про власне дитинство і навчання в Художньому інституті.
