Промова керівника видавничого проекту “Постаті культури” Олексія Сінченка на врученні премії “За збереження історичної пам’яті” ім. Леся Танюка

Шановні пані Нелю й пані Оксано*!
Шановне товариство!

Ім’я Леся Танюка я відкрив для себе випадково, взявши у своїй Богуславській шкільній бібліотеці двотомник творів Миколи Куліша. Відкрив разом з іменем Юрія Шевельова. Тоді це були для мене лише імена авторів, чиї супровідні статті до цього видання вразили глибиною і дали відчуття якоїсь культурної висоти. Незнаної мені висоти. Тоді я ще не знав, як тісно обидва імені увійдуть у моє життя.

Це сталося завдяки родині Романа Корогодського й Оксани Ящишин. Знайомство з ними стало визначальним, бо вони ввели мене у символічне «коло друзів Юрія Шевельова», до якого належали і Лесь Танюк, і Михайлина Коцюбинська, і Євген Сверстюк, і Елеонора Соловей, і багато інших, на чиїх виступах і текстах я зростав та формував власне розуміння культури.

Саме тоді я збагнув, усупереч іншим культурним віянням, що побудова культури на розривах, поза традицією – шлях до невігластва, який не здатен відповісти на питання: «Хто я? Звідки? Куди прямую?» Лише за умови, що індивід узалежнює своє ego від культурної традиції, остання здатна виповнити його багатоголоссям і перетворити на особистість – особистість, для якої існуватиме поняття культурного авторитету. Невизнавання ж такого авторитету – це пошлість, інстинктивне бажання неосвічених знищити культуру. (more…)

“Я из немногих писателей, у которых нет эго”: Розмова з авторкою поезій “Бабин Яр: Голосами” Маріанною Кіяновською

Борьба за голоса

Дни общения с мертвыми (Dioses de la muerte: я пишу эти слова, только что вернувшись из Мехико) в пост/советской культуре, как мне представляется, перестали быть праздниками, а стали событием будничным, явлением рабочим: вот ты садишься, например, наблюдать новости, а там сообщают, что очередная комиссия приехала в Сандармох вести дознание мертвых насчет их идеологической принадлежности. Так становится ясно, что сегодня голоса и мнения мертвых выводят свою немаловажную партию в какофоническом хоре нашей современности. Мы хотим их слышать — или притворяемся, что хотим.

Поразительная книга украинского поэта Марианны Кияновской «Бабий Яр. Голосами» (2017) вся посвящена этому сложному желанию: нарушить тишину, пролегшую между нашими мертвецами и нами. В книге представлены десятки поэтических высказываний от лица участников катастрофы в Бабьем Яре, на окраине Киева, осенью 1941 года: говорят убитые, убийцы и наблюдатели. (more…)

Мирослав Маринович. Трикутник взаємопомічної любові (про листування Євгена Сверстюка та Валерії Андрієвської)

Збірка «Євген Сверстюк — Валерія Андрієвська: Листування» вийшла друком 2019 року у видавництві «Дух і Літера», співвидавцями якого є Леонід Фінберг і Костянтин Сігов. Упорядкували — ні, духовно виносили цю збірку — Валерія Андрієвська і добрі друзі родини, Олена Голуб та Олексій Сінченко. Авторкою ґрунтовної і вдумливої передмови є Раїса Лиша — довголітня колеґа Євгена Сверстюка з редакції його газети «Наша віра». Текстологічне опрацювання блискуче виконав Олексій Сінченко, подавши до тексту численні і ретельно підготовані коментарі. Усім їм — низький поклін і подяка від вдячних читачів. (more…)

У пам’ять про художника Якима Левіча (1933–2019)

Минулого тижня на 87-му році життя залишив цей світ Яким Левіч, один із найяскравіших художників українського мистецького андеграунду 1960–80-х років, книжковий ілюстратор, співтворець пам’ятника скорботи “Менора” у Бабиному Яру.

Ми сумуємо разом з усіма, кому дорогі твори Митця, і берегтимо світлу пам’ять про нього.

Минулоріч наукова співробітниця нашого Центру Елена Андреева взяла в Якима Левіча глибоке і надзвичайно цікаве інтерв’ю, яке ми вперше публікуємо для вас сьогодні.

Разговор с Акимом Левичем (2018)

Во время войны мы были в эвакуации в Ташкенте. Там в это время было довольно много интеллигенции – из Петербурга, Москвы. Я уже тогда начинал рисовать. Мама взяла мои рисунки и отнесла в Ташкентский дворец пионеров, Там старик – художник ленинградский, посмотрел на мои рисунки: «Я обязательно хочу с ним встретиться. Через неделю я буду не так занят». И через неделю, мы с мамой пришли. А его ассистентка говорит: «Он умер» (more…)

Станіслав Цалик. Єврейські письменники – мешканці РОЛІТу