Українці та євреї: Інтерв’ю Володимира Єрмоленка з Леонідом Фінбергом

Леонід Фінберг – один із провідних українських дослідників єврейської культури, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, головний редактор видавництва «Дух і Літера», член Виконавчої ради Українського ПЕН.

Із Фінбергом Володимир Єрмоленко (редактор цієї книжки) поговорив про українсько-єврейські стосунки в історії, про їхні білі та чорні сторінки, про антисемітизм і порозуміння, український визвольний рух і СРСР, а також про людей, які пов’язують українську та єврейську культури.

Промова керівника видавничого проекту “Постаті культури” Олексія Сінченка на врученні премії “За збереження історичної пам’яті” ім. Леся Танюка

Шановні пані Нелю й пані Оксано*!
Шановне товариство!

Ім’я Леся Танюка я відкрив для себе випадково, взявши у своїй Богуславській шкільній бібліотеці двотомник творів Миколи Куліша. Відкрив разом з іменем Юрія Шевельова. Тоді це були для мене лише імена авторів, чиї супровідні статті до цього видання вразили глибиною і дали відчуття якоїсь культурної висоти. Незнаної мені висоти. Тоді я ще не знав, як тісно обидва імені увійдуть у моє життя.

Це сталося завдяки родині Романа Корогодського й Оксани Ящишин. Знайомство з ними стало визначальним, бо вони ввели мене у символічне «коло друзів Юрія Шевельова», до якого належали і Лесь Танюк, і Михайлина Коцюбинська, і Євген Сверстюк, і Елеонора Соловей, і багато інших, на чиїх виступах і текстах я зростав та формував власне розуміння культури.

Саме тоді я збагнув, усупереч іншим культурним віянням, що побудова культури на розривах, поза традицією – шлях до невігластва, який не здатен відповісти на питання: «Хто я? Звідки? Куди прямую?» Лише за умови, що індивід узалежнює своє ego від культурної традиції, остання здатна виповнити його багатоголоссям і перетворити на особистість – особистість, для якої існуватиме поняття культурного авторитету. Невизнавання ж такого авторитету – це пошлість, інстинктивне бажання неосвічених знищити культуру. (more…)

“Я из немногих писателей, у которых нет эго”: Розмова з авторкою поезій “Бабин Яр: Голосами” Маріанною Кіяновською

Борьба за голоса

Дни общения с мертвыми (Dioses de la muerte: я пишу эти слова, только что вернувшись из Мехико) в пост/советской культуре, как мне представляется, перестали быть праздниками, а стали событием будничным, явлением рабочим: вот ты садишься, например, наблюдать новости, а там сообщают, что очередная комиссия приехала в Сандармох вести дознание мертвых насчет их идеологической принадлежности. Так становится ясно, что сегодня голоса и мнения мертвых выводят свою немаловажную партию в какофоническом хоре нашей современности. Мы хотим их слышать — или притворяемся, что хотим.

Поразительная книга украинского поэта Марианны Кияновской «Бабий Яр. Голосами» (2017) вся посвящена этому сложному желанию: нарушить тишину, пролегшую между нашими мертвецами и нами. В книге представлены десятки поэтических высказываний от лица участников катастрофы в Бабьем Яре, на окраине Киева, осенью 1941 года: говорят убитые, убийцы и наблюдатели. (more…)

Мирослав Маринович. Трикутник взаємопомічної любові (про листування Євгена Сверстюка та Валерії Андрієвської)

Збірка «Євген Сверстюк — Валерія Андрієвська: Листування» вийшла друком 2019 року у видавництві «Дух і Літера», співвидавцями якого є Леонід Фінберг і Костянтин Сігов. Упорядкували — ні, духовно виносили цю збірку — Валерія Андрієвська і добрі друзі родини, Олена Голуб та Олексій Сінченко. Авторкою ґрунтовної і вдумливої передмови є Раїса Лиша — довголітня колеґа Євгена Сверстюка з редакції його газети «Наша віра». Текстологічне опрацювання блискуче виконав Олексій Сінченко, подавши до тексту численні і ретельно підготовані коментарі. Усім їм — низький поклін і подяка від вдячних читачів. (more…)

Галицькі праведники (розмова з Юрієм Скірою про книгу “Покликані: Монахи Студійського Уставу та Голокост”)

Кандидат історичних наук, магістр ЛНУ ім. Івана Франка Юрій Скіра під час навчання на Магістерській програмі з екуменічних наук УКУ зацікавився постаттю Климентія Шептицького. Спочатку він планував зосередитися на якомусь аспекті життя Шептицького — і його зацікавила участь Блаженного у порятунку євреїв під час Другої світової війни. Та занурившись глибше в це питання, стало зрозуміло, що через брак джерел неможливо написати працю, присвячену тільки участі Климентія Шептицького в порятунку євреїв. В процесі роздумів над розширенням теми Юрій звернув увагу на те середовище, з якого походив Климентій Шептицький — а саме на монахів Студійського уставу. (more…)