Рецензія часопису “Критика” на книгу “Під зіркою Лукаша” Б. Жолдака

Це остання прижиттєва книжка Богдана Жолдака. Власне, авторів тут двоє: сам Богдан і його мама, Єва Нарубина. Їхні спогади про видатного українського поліглота Миколу Лукаша вільно чергуються, взаємопідхоплюються, і в підсумку виходить своєрідний дует. Зрештою, вони обоє і в житті були таким дуетом. Пригадується середина 1980-х, коли Богдан іще був персонажем андеґраунду й не видав жодної книжки, а ширша публіка знала його лише як автора інсценізації «Конотопської відьми» для столичного театру імені Франка (Єві Устимівні в тій п’єсі належали тексти пісень: «куди хочеш – туди йди, що захочеш – те й роби!»). (more…)

Ігор Гольфман. Рецензія на посібник “Сторінки єврейської історії України”

Во-первых, если из истории Украины каким-то образом вычленить еврейскую компоненту, то никакой истории не получится. Во-вторых, появление на свет учебного пособия «Страницы еврейской истории Украины», допущенного для использования в учреждениях общего среднего образования – абсолютный феномен.

Нигде в европейских странах исторического проживания еврейской диаспоры такого учебника нет. Например, в России, где в 2000 году при Философском факультете СПбГУ был создан Центр гебраистики и иудаики — академическая структура в области еврейских исследований, позже переросшая в Кафедру еврейской культуры СПбГУ, и финансируемая крупнейшими фондами, в том числе The Rothschild Foundation Europe, — аналогичное учебное пособие никогда не издавалось. (more…)

Діалог під наглядом: епістолярії Євгена Сверстюка на «Книжковому арсеналі»


Інтимний діалог на трьох – листування колишнього радянського політв’язня Євгена Сверстюка з дружиною Валерією Андрієвською під час перебування дисидента в ув’язненні презентували у рамках «Книжкового арсеналу» у Києві. Цього тижня представили перший том, до осені планують видати другий.

Перший том видання «Євген Сверстюк – Валерія Андрієвська. Листи в неволі» присвячений періоду з 1973 до 1978 року, коли Сверстюк відбував покарання в таборах у Пермській області. Другий том, який планують видати до осені, – періоду заслання у 1979-1983 роках.

«Це буде перша книга, де життя в ті жахливі часи, коли пан Євген був чи в засланні, чи в тюрмі, буде представлена як діалог із його дружиною, як діалог людей, які підтримували один одного впродовж років і десятиліть», – розповів головний редактор видавництва «Дух і літера» Леонід Фінберг.

За цей період Євген Сверстюк і Валерія Андрієвська написали одне одному близько 600 листів.

«З чого все почалося – одного разу, одного вечора, перебуваючи у помешканні Євген Сверстюка, це років 2 тому – вже пан Євген тоді відійшов у кращі світи, я побачила на журнальному столику один друкований аркушик і почала читати… – згадує упорядник проекту Олена Голуб. – Прочитавши рядки, мене пройняла блискавка – це ж розкішне листування, яке має бути видане».

Третій читач – КДБ

Редактор книги Олексій Сінченко акцентує: видання є насамперед науковим, текст супроводжується покажчиками та коментарем. Книга, за словами Сінченка, є своєрідною енциклопедією побуту у 12-річному вимірі, вона «насичена голосами часу, атмосферою».

«Сверстюк колись говорив, що листування зеків – це специфічне листування, – зазначає редактор. – Тому що в абсолютно прозорому тексті, де актуалізовані якісь побутові деталі, йдеться насправді про речі, які дуже важко вловити нам, незаангажованим читачам. В цих прозорих текстах багато напівтонів. І в цьому листуванні завжди був присутній третій – це КДБ, яке прочитувало ці листи».

Упорядник проекту Олена Голуб звертає увагу на те, що свої листи до дружини Євген Сверстюк не починав з «Добрий день, мої любі!» чи «Здраствуйте!», а вміщував якийсь філософський роздум. «У звертанні до сина чи доньки він сприяє формуванню морально-етичних критеріїв, літературного і загалом художнього смаку: «Вдома треба вчити нашу доньку дивитись на нашу бібліотеку. Наприклад, от у 6 томах Кант, татів філософ, він вчить ідеалізму…» – розповідає Голуб із посиланням на епістолярії.

Редактор Олексій Сінченко розповідає, що у листах практично нема мови про всі ті труднощі, яких довелося зазнати Сверстюку в ув’язненні. «Скільки разів він брав участь у голодуванні, скільки разів він потрапляв в карцер, скільки разів він позбавлявся побачення з дружиною – і це все ніби виноситься в лапки, але гіпертекст дає можливість це актуалізувати», – каже Сінченко.

Ще один колишній політв’язень, публіцист Мирослав Маринович розповів, що на 36-й зоні, де Євген Сверстюк відбував покарання, була спеціальна кімната, де у вільний час в’язням дозволяли читати й писати. «Пан Євген не просто сидів – він царював у тій кімнаті. Він клав перед собою папір, він священно діяв. Знаєте, він так писав – важко передати словами це враження від його писанини», – пригадує Маринович.

У 1972 році Євгена Сверстюка заарештували за поширення самвидаву і засудили до 7 років таборів і 5 років заслання. У незалежній Україні – один із учасників ініціативної групи «Першого грудня».

Євген Сверстюк помер у грудні 2014 року.

Наталія Петрук

Джерело: Радіо Свобода. – 2017. – 19 травня.

Олена Фінберг. Рецензія на книгу Олени Стяжкіної «Мовою Бога»

Я давно привыкла к чтению 2—3 книг одновременно. Одна для души, вторая — для работы, третья — для метро или самолета, четвертая, пятая.. Каждая занимает отведенное ей место и ждет своей очереди. Время, когда я открывала книгу и уже не могла выпуститьееиз рук, когда читала весь день, забросив домашние дела, читала ночью с фонариком под одеялом, ушло безвозвратно. Что искала в книгах? То же, что и все. Кем быть? Как быть? Быть или не быть?

Долго надеялась найти ту главную, которая ответит на все вопросы. Пока не нашла. (more…)